С.В. Янко розглянув розроблений Міністерством енергетики та вугільної промисловості проект “Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки” (далі — Програма) і повідомляє наступне.
Ситуація, що склалася в державному секторі вугільної промисловості на підконтрольній Україні території, вимагає здійснення невідкладних конкретних кроків щодо виведення вугледобувних підприємств із стану стагнації для забезпечення сталого і надійного функціонування вітчизняної теплоенергетичної генерації та, в кінцевому рахунку, — необхідного рівня енергетичної безпеки нашої держави. Тому, розроблення Програми є актуальним і своєчасним завданням, а її мета об’єктивно віддзеркалює нагальні потреби національної економіки загалом, у тому числі і вугільної промисловості зокрема.
Зміст Програми, її завдання та заходи, з нашої точки зору, достатньо повно спрямовані на досягнення поставленої мети. Як відомо, у вугільній галузі вже давно гостро стоїть проблема удосконалення структури управління підприємствами з метою кардинального підвищення ефективності їх функціонування. На наш погляд, вирішенню цієї проблеми досить вагомо буде сприяти запропоноване у Програмі створення Державної вугільної компанії (ДВК) і передача шахт, які не увійшли до її складу, на консервацію та ліквідацію. При цьому важливо, що з однієї сторони, Міненерговугілля вивільняється від невластивих йому функцій прямого господарського управління підприємствами вугільної промисловості і, нарешті, реально отримає більші можливості для розв’язання найбільш складних питань державного регулювання функціонування галузі. А з іншої сторони, передбачені в структурі ДВК три виробничі дирекції – Донецька, Луганська та Західно-Українська – створюють дієві передумови для взаємного урахування галузевих і територіальних інтересів. Синергетичний ефект від впровадження запропонованих заходів – підвищення ефективності управління галуззю (окрім розмежування функцій – вивільнення понад 700 осіб управлінського персоналу підприємств).
Слід відзначити і високу ефективність від реалізації Програми. За шість років обсяг видобутку на державних шахтах України підвищиться в 1,8 рази і досягне 16,86 млн. тонн, приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції та технічного переоснащення становитиме 5,54 млн. тонн, собівартість однієї тонни товарної вугільної продукції зменшиться в 1,8 рази, а продуктивність праці робітника з видобутку збільшиться майже на 79 відсотків. Все зазначене, на думку авторів Програми, в кінцевому рахунку призведе з другого півріччя 2016 року до беззбиткової роботи Державної вугільної компанії і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.
Орієнтовний обсяг фінансування Програми на 2015-2020 роки становитиме 27, 2 млрд. грн., у тому числі з державного бюджету – 11, 4 млрд. гривень. Тобто, частка державного фінансування у загальному обсязі складає майже 42 відсотка. Розрахунки, що надані для визначення розміру держпідтримки Програми, в цілому обґрунтовані та виправдані. Хоча, з нашої точки зору, в ході її реалізації окремі напрямки держпідтримки (наприклад, — “реструктуризація вугільної промисловості”, “інші джерела” тощо) можливо будуть вимагати певних коригувань.
Джерела фінансування Програми об’єктивно обумовлені специфікою учасників інвестиційного процесу у вугільній промисловості. Проте, на наше переконання, “Інші джерела” потребують детального розшифрування, оскільки їх частка у загальному фінансуванні Програми досить вагома і складає рівно третину. Аналіз свідчить, що за останні 10-15 років вітчизняний приватний капітал збільшився настільки, що може реально здійснювати значні інвестиції в розвиток економіки України в цілому, у тому числі і у вугільну промисловість. Тому, було б не тільки бажаним, а і вельми доцільним чітко визначити у Програмі стратегічних інвесторів як внутрішніх, так і зовнішніх.
Однією з найважливіших проблем залишається реструктуризація вугільної галузі. Досвід з вирішення цього питання в Україні свідчить – чим стислішим є термін реструктуризації, тим меншу шкоду вона приносить економіці держави. Через недостатні обсяги фінансування термін закриття шахти в Україні ще в недалекому минулому фактично складав 7 років і перевищував проектний у три рази. Зазначене призводило до збільшення вартості робіт на мільярди гривень. Щоб не затягувати процес реструктуризації на десятиріччя і з метою раціонального використання бюджетних коштів було б доцільним усі шахти і розрізи, які знаходяться в процесі закриття, повністю ліквідувати протягом найближчих 5-7 років. Розрахунки свідчать, що для реалізації такого підходу передбачений Програмою обсяг коштів на реструктуризацію галузі необхідно збільшити на 3-3,5 млрд. гривень. В результаті держава могла би отримати економію майже 5 млрд. грн. бюджетних коштів і суттєво прискорити зняття соціального та екологічного навантаження у відповідних вугільних регіонах за чинником реструктуризації.
Також слід мати на увазі, що заявлена у Програмі спрямованість технічної політики в галузі на технічне переоснащення і реконструкцію діючих шахт з одночасним проведенням реструктуризації шахтного фонду, безумовно, буде вимагати виконання масштабних проектувальних робіт у вкрай обмежені терміни. Але зараз викликає великий сумнів саме наявність у вітчизняної вугільної промисловості достатнього потенціалу проектувальни- ків гірничого профілю належної кваліфікації і необхідної технічної бази для розробки відповідних проектів. У зв’язку з цим, на наш погляд, у Програмі бажано передбачити створення на базі залишків галузевих проектних інститутів потужної та мобільної проектувальної організації з розробки відповідаючих світовим і європейським стандартам проектів реконструкції та модернізації діючих вугледобувних підприємств, а також реструктуризації вугільної промисловості.
В цілому ж висловлені вище зауваження і пропозиції до Програми не знижують її головної цінності, що полягає у забезпеченні досягнення відповідаючої інтересам України поставленої стратегічної мети. Тому, вважаємо за доцільне прискорити зусилля щодо прийняття Програми Кабінетом Міністрів України і організації безумовного виконання передбачених нею завдань та заходів.
Разом з цим з метою створення необхідних умов щодо забезпечення надійного функціонування паливно-енергетичного комплексу також пропонуємо Міністерству енергетики та вугільної промисловості України:
- чітко визначитися з необхідними обсягами енергетичного вугілля
відповідного марочного складу, а також з джерелами його постачання для ефективного завантаження потужностей теплової генерації у 2015-2016 роках і наступні періоди;
- розробити та впровадити механізм взаємодії з вугледобувними
підприємствами недержавного сектора вугільної промисловості з вирішення на сучасному техніко-технологічному та економічному рівнях питань безпеки праці шахтарів, охорони навколишнього природного середовища, а також участі у плануванні та реалізації паливно-енергетичного балансу України.
Голова федерації ПЕК України, Віце-президент Академії
гірничих наук України, доктор технічних наук
С.В. Янко
