Рішенням Галузевої ради при Всеукраїнському об’єднанні організацій роботодавців «Федерація роботодавців паливно-енергетичного комплексу України» в електроенергетичному комплексі затверджено і оприлюднено за посиланням «Затверджені професійні стандарти» стандарт для професійної назви робіт

Рішенням Галузевої ради при Всеукраїнському об’єднанні організацій роботодавців «Федерація роботодавців паливно-енергетичного комплексу України» в електроенергетичному комплексі (протокол від 25.08.2016 № 16), відповідно до пунктів 29, 31 Порядку розроблення, затвердження та перегляду професійних стандартів (рекомендованого рішенням СПО сторони роботодавців на національному рівні 23.01.2015), на підставі рішення Комісії з питань професійних стандартів Федерації роботодавців України (протокол від 18.08.2016 № 13), затверджено і оприлюднено за посиланням «Затверджені професійні стандарти» стандарт  для професійної назви робіт:­­­­­­­­­­­­­

  1. Машиніст котлів.

Про виробничо-технічну та економічну діяльність вугільної промисловості України за січень — червень 2016 року.

Робота  вітчизняної  вугільної промисловості у другому  кварталі 2016 року  залежала від  наступних факторів: складна  військово–політична ситуація у Донецькій і Луганській областях, загальноукраїнська економічна криза, соціальна напруженість в шахтарських колективах не тільки на Донбасі, але й у Львівсько – Волинському вугільному басейні,  заборгованість держави перед шахтарями по заробітній платі, незадовільний стан матеріально- технічного забезпечення виробничого процесу, істотне зменшення державної підтримки галузі. Але найбільш вагомий вплив на незадовільну роботу галузі здійснюється за рахунок військових дій, які не припиняються на лінії зіткнення у Донбасі.  Не дивлячись на зусилля уряду України та міжнародну підтримку з боку іноземних союзників в сфері  реалізації  Мінських домовленостей, припинення вогню на лінії розмежування, залишається декларацією.  Стале перемир’я між Києвом та сепаратистськими анклавами Донбасу, яке було задекларовано у вересні 2015 року, не відбулося. Ситуація залишається вкрай складною і напруженою. Важке озброєння і техніка, які мають бути відведені, продовжують застосовуватися, що збільшує людські і матеріальні втрати.  Особливо на лінії зіткнення в районах промислової зони міста Авдіївки, селищ Зайцеве, Широкине, Піски, Мар’їнки. Фінансово-економічний та виробничий стан галузі мають негативну динаміку та всі передумови для погіршення, якщо держава не змінить свого ставлення до проблем шахтарів.

На сьогоднішній день в Україні 150 вугільних шахт. З них 69 шахт не працювало, у тому числі 49 – через територіальне розташування на підконтрольній терористичним угрупуванням зоні.

На території, що контролюється терористичними угрупуваннями,  знаходиться 85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальної кількості в Україні. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій.

З 35 державних шахт, які розташовані на контрольованій Україною території, 33 шахти в середньому у червні 2016 року видобували 32,9 тис. тонн вугілля на добу, що на 32,5 тис. тонн менше ніж за аналогічний період попереднього року. При цьому фактична зольність складала 41,2%.  2 шахти знаходились і продовжують знаходитися у режимі водовідливу.

Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що вугільна промисловість, яка є однією з базових галузей національної економіки, на сьогоднішній день знаходиться у стадії глибокої рецесії, що з одного боку, обумовлено зовнішньою агресією та сепаратизмом на сході країни, з іншого, фінансово – економічною кризою. Динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості показує, що криза в галузі тільки посилюється. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість дрібних та середніх збиткових неперспективних шахт. Значних масштабів набуває знос активної частини промислово – виробничих фондів галузі. Із семи тисяч одиниць основного стаціонарного устаткування дві третини цілком відпрацювали свій нормативний термін і потребують негайної заміни.

Особливо загрозлива ситуація склалася в галузі після початку проведення антитерористичної операції, внаслідок чого було порушено залізничне сполучення, поставка матеріалів і обладнання на вугледобувні підприємства, значно погіршилися розрахунки за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті, на підприємствах галузі, які знаходяться на повністю контрольованій території, за останній рік значно зменшилися обсяги видобутку вугілля і проведення гірничих виробок. Відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції і відсутність програм заміщення ліквідованої державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції іншими джерелами коштів, призвели до зростання соціальної напруги в шахтарських регіонах. Враховуючи складну ситуацію в економіці України, держава не має можливості підтримувати збиткові підприємства вугільної промисловості. Тому, забезпечення формування якісно нової державної політики у вугільній галузі є важливим фактором відновлення її стратегічної ролі у забезпечені енергетичної безпеки країни, стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності України.

З метою реформування вугільної галузі у 2014 році було підготовлено Концепцію цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки. У відповідності з Програмою планувалося, що із 35 шахт буде вибрано найбільш перспективні, щоб залучити інвестиції та збільшити видобуток. Такі заходи  дозволили б знизити собівартість продукції та працювати без дотацій. Не дивлячись на актуальність і необхідність прийняття програми, вона до цього часу урядом не прийнята. Продовжується робота з її удосконалення. Однак швидко зростаючі галузеві проблеми не залишають більше часу для нескінченого обговорення проблем галузі і шляхів їх вирішення. Потрібно приймати рішення щодо прийняття необхідних заходів і втілювати їх у життя.

Одним із шляхів вирішення проблем галузі також є залучення інвестицій шляхом приватизації збиткових підприємств, що також передбачалось вищезгаданою Програмою. Постановою КМУ від 12.05.2015 р. № 271 « Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» затверджено перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації  у 2015 році, а також перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році після їх виключення із Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» — у тому числі по Групі В «Добувна промисловість» — 30 шахт, та по групі Г – ДК «Укрторф». У 2015 році програма приватизації вугільних підприємств не прийнята, та відповідно, не виконана. Жодне підприємство не приватизоване. У 2016 році приватизації вугільних підприємств також не відбулося. Таким чином, можна констатувати, що програми, від яких залежить реформування галузі, до теперішнього часу навіть не почалися, і це в той час, коли ситуації вимагає швидких та рішучих кроків по її оздоровленню. У 2016 році Кабінет Міністрів України, нарешті,  своїм розпорядженням схвалив Концепцію Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на період до 2020 року. Однак, сама концепція викликає більше питань, ніж дає відповідей, особливо щодо можливості  самоокупності галузі та переведення її на бездотаційний режим. Коли буде розроблена сама Програма і коли буде виділене відповідне бюджетне фінансування для її реалізації – питання риторичне.

Ще одним, із головних напрямів реформування вугільної галузі, залишається закриття безнадійно збиткових шахт і  відповідно здійснення заходів соціальної підтримки та створення умов для перенавчання та працевлаштування працівників, що вивільняються. Всі вищезазначені заходи потребують відповідного бюджетного фінансування.

Але, видатки бюджету на вугільну галузь зменшуються з кожним роком. Так, наприклад. підприємствами вугільної промисловості, у 2014 році отримано 3,9 млрд. грн., що на 819,4 млн. грн.. менше, ніж у 2013 році. А у 2015 році цими ж підприємствами отримано 2,0 млрд. грн., що на 1,8 млрд. менше ніж у попередньому році. На початок 2015 року обсяг бюджетних асигнувань на вугільну галузь становив 1,8 млрд. грн. Зважаючи на скрутний стан вугледобувних підприємств до держбюджету протягом року п’ять разів  вносилися зміни. У підсумку до кінця року обсяг бюджетних асигнувань було збільшено на 340,2 млн. грн., але підприємства реструктуризації та шахта № 10 «Нововолинська» недоотримали з бюджету 92,0 млн. грн.

Крім того, необхідно зауважити, що починаючи з 2013 року і по теперішній час фінансування технічного переоснащення очисних та прохідницьких вибоїв з державного бюджету не здійснюється. Відсутність джерел (власних, держбюджету, інвестицій) фінансування на поповнення обігових коштів та оснащення нових лав з урахуванням значного зносу основних фондів призвело до того, що за січень – грудень 2015 року в роботу введено 20 нових очисних забоїв (-12 від програми), з них 17 – комплексно – механізованих (-9 від програми). За цей же період з роботи вибуло 22 лави, у тому числі 18 обладнаних механізованими комплексами. Такі показники можуть суттєво ускладнити формування якісного очисного фронту гірничих робіт вже у найближчий перспективі та загрожують реалізації заходів щодо будь – яких перспектив розвитку галузі.

З метою недопущення вищезгаданих наслідків, Міненерговугілля надало наступні мінімальні пропозиції щодо видатків бюджету на вугільну галузь на 2016 рік. Збільшити фінансування за наступними бюджетними програмами:

— державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції на 1,0 млрд. грн.;

— реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості на 350 млн. грн.

Крім того, передбачити фінансування за бюджетною програмою «Державна підтримка будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств та виконання програми реновації гірничо-шахтного обладнання у сумі 700 млн. грн.

З метою прискорення будівництва шахти № 10 «Нововолинська», Міненерговугілля прийнято рішення щодо виділення зі складу проекту 1 – ї черги будівництва потужністю 450 тис. тонн вугілля на рік. На сьогоднішній день проект розроблено, тривають узгоджувальні процедури щодо погодження заінтересованими органами проекту розпорядження КМУ «Про затвердження проекту будівництва шахти № 10 «Нововолинська». Враховуючи обмеженість коштів державного бюджету, у поточному році для фінансування робіт за проектом будівництва передбачено 100 млн. грн.

В поточному році виконується 14 проектів ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств (ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація»), 5 з яких планується завершити у повному обсязі протягом року. Знаходяться на стадії підготовки до ліквідації 4 шахти (ДП «Шахта ім. Коротченка», ДП «Шахта № 5 «Нововолинська», ДП «Шахта «Візейська», ДП «Шахта № 1 «Нововолинська»). Утримується 2 водовідливні комплекси, будівництво і реконструкція яких були передбачені проектами ліквідації шахт. У зв’язку із затримкою відкриття фінансування виникла заборгованість із виплати заробітної плати працівникам підприємств реструктуризації за січень – травень поточного року  в обсязі 23,6 млн. грн. З 23.06. 2016 р. було відкрито фінансування за бюджетною програмою «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості» та першочергово було спрямовано кошти на погашення в повному обсязі заборгованості із виплати заробітної плати працівникам.

За січень-червень 2016 року видобуток вугілля в Україні фактично склав 18 992,6 тис. тонн, що на 1914,1 тис. тонн або на 9,2 % менше ніж за аналогічний період попереднього року. У загальному обсязі кам’яного вугілля:  коксівне вугілля складає 4511,7 тис. тонн,  енергетичне вугілля -14480,9 тис. тонн,  При цьому, коксівного вугілля видобуто на шахтах всіх форм власності більше на 1975,1 тис. тонн (+77,9%) ніж за аналогічний період  попереднього року, в той час, як енергетичного на 3889,2 тис. тонн менше. Зольність загального фактичного вуглевидобутку при цьому була на рівні 42,7 %, що менше від попередніх показників на 1,1%.

У ситуації, що реально склалася на Донбасі, держава поки ще не знайшла дієвих важелів та стимулів для суттєвого збільшення вуглевидобутку на шахтах, які знаходяться у державній власності. Вони, на жаль, навпаки, демонструють прискорення стагнації вугледобувного виробництва.

Так, за  січень – червень 2016 року загальний видобуток вугілля на державних підприємствах складав лише 3021,3 тис. тонн, що на 466,7 тис. тонн, або 13,4 % менше від аналогічного періоду 2015 року. Тобто, негативна динаміка вуглевидобутку державними підприємствами очевидна і має, на жаль, тенденцію до зростання. Показники роботи державних підприємств у червні місяці 2016 р. з загального вуглевидобутку становили 74,4 % від показників аналогічного періоду попереднього року. Для порівняння. Навіть ще у січні 2016 року загальний вуглевидобуток становив 93% в порівнянні з січнем 2015 року. На жаль, зменшення  обсягів, в умовах скорочення підтримки галузі з боку держави, триватиме і надалі.

Показники зольності видобутого вугілля у другому кварталі знизились на 1,8%, що є в певній мірі  позитивним моментом роботи. Але, в основному, негативні тенденції в галузі продовжують поглиблюватись.

Гірничі показники роботи підприємств галузі також у другому кварталі 2016 року погіршувались. Так, наприклад, з початку року було проведено 42,8 км підготовчих виробок, що на 12,3 км менше ніж за другий квартал попереднього року і відповідно складає лише 77,7 %. Серед всього обсягу підготовчих виробок, розкривних та підготовчих за другий  квартал 2016 р. – 31,9 км, що менше від показників аналогічного періоду 2015 р. на 12,9 км, або на 28,8%, що є вкрай незадовільним показником. Обсяг проведення підготовчих виробок з механізованим навантаженням становить 28,6 км,  що на 14 км менше в порівнянні з другим кварталом 2015 р. В тому числі комбайнами  — 23,7 км, що складає 72,7% від аналогічних показників другого кварталу 2015 року. Питома вага проведення виробок з механізованим навантаженням 71,4%. Це  менше від аналогічного періоду попереднього року на 8,9%. Видобуток вугілля з діючих очисних засобів у другому кварталі 2016 р. – 7056,4 тис. тонн, або 84,9% від відповідного періоду 2015 р. Середньодіюча кількість очисних забоїв (другий  квартал 2016 р.) – 73,5, що складає 96,3% від другого кварталу 2015 р.  Середньодіюча лінія очисних забоїв відповідно – 14146 м, що на 1394 м менше від попереднього періоду. Навантаження при цьому на діючий очисний забій 579,5 тонни. Середньомісячне просування лінії ДОЗ – 30,2 м. За другий  квартал поточного року введено забоїв 13, що на 5 менше від порівняльного періоду 2015 р. В тому числі КМЗ – 12. Введено лінії ДОЗ – 2561 м., що на 1365 м менше від попереднього періоду 2015 р. За другий квартал 2016 р. вибуло забоїв 23, що на 5 забоїв більше від попереднього порівняльного періоду. Вибуло лінії ДОЗ 4467 м, або на 794 м більше ніж у другому кварталі 2015 р. Як свідчить наведена статистика гірничих показників, стан справ  у галузі далекий від нормального. Про нарощування обсягів видобутку взагалі можна не говорити без покращення стану підготовчих робіт.

Економічні показники у першому кварталі поточного року наступні.  Обсяг товарної продукції в оптових цінах  складав 3987,9 млн. грн., що на 486,9 млн. грн.,  або на 13,9% більше від аналогічного періоду 2015 р. Реалізація товарної продукції в оптових цінах  складала 3876,7 млн. грн., що на 376,7 млн. грн. більше  аналогічного періоду попереднього року. Реалізація продукції в грошовій формі – 3639 млн. грн., або майже на 4,2% більше  від порівняльного періоду 2015 р. Реалізація в бартерній формі – 44,1 млн. грн. Слід зазначити, що у першому кварталі 2015 р. бартерні взаєморозрахунки взагалі не використовувались.  Сам факт існування таких взаєморозрахунків  є негативним фактором, оскільки говорить про недостатність обігових коштів у споживачів вугільної продукції.  Продуктивність праці робітника по видобутку вугілля на шахтах у 2 кв. 2016 р. становила 22,7 тонни (на 9,6% менше ніж у 2 кв. 2015 р.).  Оптова ціна 1 тонни готової товарної вугільної продукції  у 2 кв. 2016 р. зросла на 23,51 грн. в порівнянні з аналогічним періодом 2015 р. і склала 910,29 грн., тобто зросла на 2,7 % . Собівартість 1 тонни готової вугільної продукції у 2 кв. 2016 р. становила 2061,3 грн. В порівнянні з 2 кв. 2015 р. собівартість зросла на 47,21 грн. або на 2,3%. Фонд оплати праці  у 2 кв. 2016 р. – 2690,4 млн.  грн. (-219,30 грн. , або менше на 7,5 %) ніж за січень — червень попереднього року. Середньомісячна заробітна плата у першому кварталі 2016 р. :

-трудящих: 6943,8 грн. (зростання по відношенню до 2 кв. 2015 р. на 8,1%)

-промперсоналу: 7194,3 (зростання по відношенню до 2 кв. 2105 р. на 8,4%)

-робітників по видобутку вугілля 6967 (зростання по відношенню до 2 кв. 2015 р. на 8,3%)

Для сталого забезпечення економіки, комунально-побутових споживачів та населення електричною енергією, Україна у 2015 р.  збільшила імпорт енергетичного вугілля як з далекого зарубіжжя, так і з Росії. Проте, через незадовільну роботу вітчизняних вугільних шахт, а також деструктивну цінову політику держави на вітчизняне та імпортоване вугілля,  стан забезпечення теплових електростанцій вугіллям, до цього часу, залишається вкрай незадовільним. Враховуючи дефіцит енергетичного вугілля в Україні, деякий час уряд вимушений був використовувати прямі закупки електричної енергії навіть з Російській Федерації. Але, враховуючи стан взаємовідносин між двома країнами, не слід було очікувати довготривалого співробітництва України з країною – окупантом.  Подальші події підтвердили це. Наразі постачання електроенергії до України з Російської Федерації припинено. У зв’язку з цим треба відзначити і декілька позитивних моментів. По – перше, припинення такого постачання на сьогоднішній день не несе для України значних ризиків у зв’язку з перерозподілом виробництва електроенергії на Рівненський АЕС та  введення в експлуатацію нової розподільчої лінії «Рівненська АЕС – Київська» потужністю 750 кВт, побудованої за рахунок кредиту ЄБРР. Це дає можливість більше виробляти електроенергії на Рівненській та Хмельницькій АЕС та відповідно розподіляти її по електричним мережам не тільки на Заході, але й у Центрі України. Раніше, до введення в експлуатацію вищезгаданої лінії загальнодержавної електромережі, таке постачання було не можливе. По – друге, припинення постачання електроенергії у Автономну Республіку Крим, яка є тимчасово окупованою територією, дозволяє той надлишок електроенергії, який раніше туди постачався, спрямувати на інші напрямки. Але деякі успіхи Міненерговугілля у забезпеченні енергетичної незалежності держави не дають підстав для оптимізму на ниві вітчизняного вуглевидобутку, особливо в частині видобутку вугілля енергетичного призначення. Політика заміщення дефіциту вітчизняного енергетичного вугілля імпортованим  продовжувалася до кінця 2015 року і продовжується на початку 2016 року. З нашої точки зору, найважливішою складовою енергетичної  політики держави Україна має стати створення правових, організаційних, матеріально-технічних та фінансово-економічних умов для прискорення розвитку вугледобувного виробництва на українських шахтах.

У 2015 році Міністерством енергетики та вугільної промисловості був сформований оновлений паливно-енергетичний баланс, з врахуванням потреб української економіки в складних військово – політичних умовах . Зокрема, для збалансованої роботи енергосистем України було заплановано використати 28,0 млн. тонн вугілля, а також накопичити на складах теплових електростанцій 2,5 – 3,0 млн. тонн. Баланс уточнювався щомісяця з урахуванням ситуації на паливно-енергетичному ринку. Але чи не найважливішим було і залишається точно визначити обсяг вугілля українського походження. У 2016 р., в умовах скорочення вуглевидобутку підприємств галузі всіх форм власності, питання формування енергетичного балансу, в частині, що стосується вуглезабезпечення, залишається вкрай актуальним і важливим. Для гарантованого безболісного проходження зими має бути накопичено біля 4 млн. тонн енергетичного вугілля. В умовах відсутності в загальному економічному полі України тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму такої кількості вугілля вистачить для забезпечення господарських потреб держави, при загальній потребі на рівні 2015 року, тобто в межах 27,0 – 28,0 млн. тонн. Дефіцит енергетичного вугілля в умовах скорочення національного вуглевидобутку, на жаль, доведеться покривати за рахунок придбання імпортованої вугільної продукції. Найактуальнішим завданням було і залишається у 2016 році максимальне завантаження енергоблоків ТЕС, що працюють на газовому вугіллі, якого у теперішній час є надлишок, при мінімальному завантаженні енергоблоків, які працюють на антрациті. Зараз ціна однієї тонни вугілля коливається від 1000 до 1500 гривень і підприємства, які здійснюють видобуток і постачання цього енергоносія, проводять заходи щодо оптимізації собівартості вугільної продукції.

Реалізація заходів щодо оптимізації собівартості вугільної продукції має певною мірою оздоровити виробничий та фінансово-економічний стан вугледобувних підприємств ДП “Львіввугілля” та “Волиньвугілля”, а також деяких шахт, які розташовані на контрольованих Україною територіях Донецької та Луганської областей. Проте, для кардинального вирішення проблем вітчизняної вугільної промисловості, а також підвищення її ролі у забезпеченні необхідного рівня енергетичної безпеки нашої держави, необхідно прискорити розробку “Програми відновлення та модернізації вугільної промисловості України” хоча б на найближчу перспективу – 2016 — 2020 роки. За умови її прийняття та з урахуванням її реалізації,  програму можна було б розробити на середню та довгострокову перспективи.

Метою Програми реформування вугільної промисловості  є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування державних підприємств вугільної галузі, реалізація системних заходів з використання її потенціалу для збільшення обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і переведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним вирішенням екологічних і соціальних проблем шахтарських регіонів.

Основними шляхами розв’язання проблеми є реформування вугільної галузі та залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація (консервація) збиткових вугледобувних підприємств.

Програмою, яка була розроблена раніше Міненерговугілля і запропонована для розгляду і схвалення урядом, з метою оптимізації роботи державних підприємств вугільної галузі, пропонувалося:

  • 24 шахти (перспективні), які мають понад 1,0 млрд. тонн промислових запасів вугілля і можливість в найкоротші терміни виходу на беззбиткову роботу перевести до складу Державної вугільної компанії (ДВК);
  • 5 шахт з низькими техніко – економічними показниками, високим зносом шахтного фонду, великими обсягами капітальних інвестицій, але значним обсягом запасів вугілля, понад 150 млн. тонн, планувалося законсервувати з червня 2015 р.;
  • 6 шахт, які закінчують відпрацювання промислових запасів або не мають можливості виходу на беззбиткову роботу при значних капітальних інвестиціях, передбачалося ліквідувати у 2015 р.

Крім того, було передбачено Програмою створення в структурі  ДВК            3 –ох виробничих дирекцій: Донецької, Луганської, та Західно — Української та ліквідація 7 –и апаратів управління державних підприємств загальною чисельністю 733 чол.

Крім того, планувалося перетворення 4 – х державних підприємств (самостійних шахт) у відокремленні підрозділи ДВК.

На етапі передачі шахт до консервації та ліквідації передбачалося здійснити оптимізацію підпорядкованості підприємств допоміжного призначення та об’єктів соціальної інфраструктури.

Вкрай важливим для сьогодення також є максимальне використання у виробництві науково – технологічної модернізації підприємств вугільної промисловості шляхом використання новітніх розробок галузевих інститутів.

Передбачалося, що всі заходи цієї Програми з метою ефективного реформування вугільної галузі будуть реалізовані шляхом оптимізації державної підтримки, забезпечення самоокупності видобутку вугілля і поетапного скороченні до 2020 року державної підтримки до мінімального обсягу. При цьому вже у другому півріччі 2016 року передбачалося переведення підприємств вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.

Планувалося, що після 2020 року діючі підприємства вугільної галузі повністю функціонуватимуть в рамках ринкових відносин, а держава не буде регулювати та дотувати їх діяльність. Реформування галузі мало би  створити базові умови для залучення приватних інвестицій у її розвиток, що в свою чергу дозволило би зберегти роль вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави.

Як було відзначено вище, Програма, що була запропонована, не була схвалена Урядом і відправлена на додаткове опрацювання, з метою більш детального аналізу соціально – економічної ситуації та врахування всіх інших найскладніших чинників, що впливають на галузь в період загострення внутрішньої економічної кризи в умовах військового конфлікту на Донбасі. До теперішнього часу робота над актуалізацією Програми продовжується. Однак,  фактор часу не дозволяє затягувати прийняття важливих рішень щодо реформування вугільної галузі, як найважливішої ланки економіки держави, бо в теперішній надважкій ситуації, час працює проти економіки України.

Першочергову увагу в галузі необхідно приділити вирішенню соціальних проблем шахтарів. Уряд в повній мірі не розрахувався з шахтарями за відвантажену продукцію. Заборгованість по заробітній платі на 01.01. 2016 р. складала майже 147,7 млн. грн., у тому числі на вугледобувних підприємствах 140,3 млн. грн. Упродовж червня сума боргу зменшилась на 72,1 млн. грн., або на 54% і на 30.06 2016 року становила 61,6 млн. грн., у тому числі на вугледобувних підприємствах  51,2 млн. грн.

Усвідомлюючи загальносуспільну важливість реформування вугільної галузі та важливість гострих соціальних питань, пов’язаних з таким реформуванням,  підприємство “Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України” пропонує наступні заходи з метою  відновлення та модернізації вугільної промисловості”.

Як відомо, вітчизняна вугільна промисловість вже тривалий час перебуває у критичному стані, який зараз перетворився на катастрофічний внаслідок військового конфлікту в Донбасі. Зважаючи на це, слід ставити завдання не про просте її відтворення у форматі, що склався в минулому, а про радикальну організаційно-економічну та техніко-технологічну модернізацію з орієнтацією на досягнення беззбитковості галузі. Для цього необхідні заходи, які слід негайно розпочати стосовно тієї  частини вугільної галузі, що зараз підпорядкована українській владі, а потім, після відновлення української влади на всій території Донбасу, — стосовно галузі в цілому. Зазначені заходи можуть мати наступний вигляд:

  1. Передусім треба передбачити виведення з експлуатації найбільш збиткових, занедбаних шахт, у першу чергу – з числа зруйнованих і затоплених, які потребують значних витрат на відновлення, а в подальшому – значних дотацій. За орієнтовними експертними оцінками — це 50-60 шахт. Але одночасне закриття такої кількості шахт є проблематичним з різних міркувань: соціальних, енергетичної безпеки країни, фінансових можливостей. Цей процес має зайняти 5-7 років.

Частину (приблизно половину) зазначених шахт доцільно перевести у режим консервації: одні з них з перетворенням на водовідкачувальні станції – у разі потреби за гідрогеологічними висновками, другі – з метою тимчасового заощадження коштів на їх ліквідацію, треті – для збереження можливості подальшої реконструкції з виведенням на беззбиткову роботу. Складені попередні переліки шахт, що підлягають виведенню з експлуатації (консервації, ліквідації), доцільно щороку коригувати, виходячи з реального стану шахт, створюючи таким чином конкурентні стимули для шахт щодо їх

збереження або включення до числа діючих, тобто змагання за право на існування.

  1. Визнати хибним повне скасування дотування державних шахт в найближчі два – три роки. Стосовно державних шахт, що залишаються в експлуатації, необхідно забезпечити їх тимчасове (до технічної модернізації) дотування у повному обсязі (включаючи капітальні кошти на просте відтворення виробничих потужностей) і збільшити субсидування технічного переоснащення (розширеного відтворення) на конкурсних засадах за умови подальшого скасування або істотного зменшення поточних дотацій. Відповідно слід суттєво удосконалити систему державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств з наданням їй стимулюючого характеру, використавши наявні науково-методичні розробки.
  2. Потребує реформування організаційно-економічна структура державного сектору вугільної промисловості з орієнтацією на створення у ньому ринкового конкурентного середовища.

Існуючі державні унітарні вугледобувні підприємства слід укрупнити і корпоратизувати з наданням шахтам (шахтоуправлінням) у їх складі статусу дочірніх підприємств. Така реорганізація має підвищити економічну самостійність та відповідальність підприємств і водночас спростити процедури їх подальшого можливого роздержавлення.

У руслі тенденцій по децентралізації влади доцільно розглянути питання щодо створення на базі існуючих підприємств регіональних державних акціонерних компаній на рівні областей. В цьому разі, наприклад, їм має виділятися на ряд років наперед загальна сума державного фінансування і надаватися право самостійно розподіляти цю суму за напрямами використання (дотування, субсидування технічного переоснащення і реконструкції, фінансування виведення з експлуатації тощо), тобто значною мірою самостійно проводити політику стосовно державного сектора вугільної галузі.

  1. Необхідно здійснити лібералізацію ринку вугільної продукції із скасуванням так званого оптового ринку вугілля, як це й передбачалося прийнятою у 2010 р. програмою реформ, шляхом переходу до укладення прямих договорів (контрактів) між виробниками і споживачами вугільної продукції та впровадження біржової (аукціонної) торгівлі вугіллям. При цьому нинішнього оператора оптового ринку вугілля – державне підприємство “Вугілля України” доцільно не ліквідувати, як намічалося раніше, а перетворити на галузевий інформаційно-консалтинговий центр з функціями моніторингу та прогнозування ринку вугільної продукції, відповідного інформаційного забезпечення органів влади та підприємств, розробки пропозицій щодо захисту внутрішнього вугільного ринку, посередництва в укладанні договорів (контрактів) між виробниками та споживачами вугілля та ін.
  2. Необхідно продовжити роздержавлення вугільної промисловості шляхом приватизації або передачі в концесію чи оренду державних вугледобувних підприємств. При цьому слід відмовитися від “кампанійщини” і здійснювати ці процеси в міру попиту, удосконаливши існуючу нормативно-правову базу.

Водночас слід сприяти  поширенню накопиченого певного позитивного досвіду спільної розробки вугільних родовищ державними і приватними підприємствами, а також інших форм державно-приватного партнерства.

  1. Недержавний сектор вугільної промисловості, який загалом успішно функціонує у ринковому середовищі, не потребує термінового і кардинального реформування. Разом з тим слід вжити рішучих заходів щодо припинення або легалізації несанкціонованого видобування вугілля з так званих “копанок”.
  2. У сфері техніко-технологічної модернізації вугільної промисловості треба не тільки впроваджувати існуючу сучасну високопродуктивну техніку і передові технології, але й працювати над створенням і використанням принципово нових засобів виймання вугілля в унікальних за складністю умовах українських родовищ, що з часом можуть бути затребуваними й на світовому ринку. Слід розглянути питання щодо створення спільного, за участі держави та приватного бізнесу на умовах державно-приватного партнерства, інноваційного (венчурного) фонду з відповідними механізмами комерціалізації науково-технічних розробок.
  3. Радикальна модернізація вугільної промисловості буде пов’язана, безумовно, зі значним скороченням зайнятого в галузі персоналу. Необхідно удосконалити діюче законодавство щодо соціального захисту працівників, що вивільняються, з урахуванням досвіду Німеччини, Великобританії, Польщі, та розробити і реалізувати дієві заходи щодо створення нових робочих місць у депресивних шахтарських регіонах з використанням державних і приватних інвестиційних ресурсів.
  4. Визначаючи вугільну промисловість суттєвим чинником енергетичної безпеки країни, треба однак відмовитися від ще поширеної серед фахівців орієнтації на максимальне забезпечення вітчизняної економіки власним вугіллям, віддавши пріоритет досягненню беззбитковості вугільної галузі. Імпорт якісного і за прийнятною ціною вугілля, який вже й зараз становить відчутну частку паливно-енергетичного балансу, має стати суттєвою складовою енергетичної політики, для чого слід розвивати відповідну інфраструктуру (глибоководні порти, тощо).
  5. Прискореному й успішному здійсненню радикальної та багатопланової модернізації паливно-енергетичного комплексу і в тому числі вугільної промисловості України могла би суттєво посприяти матеріальна й інтелектуальна допомога європейської спільноти. Конкретні сфери та форми такої допомоги мають бути визначені в процесі розробки відповідної програми.
  6. Реальними видаються такі орієнтовні терміни виконання основних заходів щодо відновлення та модернізації вугільної промисловості:

1) відновлення зруйнованих і пошкоджених шахт – 2016 — 2018рр.;

2) впровадження тимчасового порядку державної фінансової підтримки підприємств-споживачів вугільної продукції, придбаної за ціною, вищою за ринкову, у підприємств-виробників цієї продукції, розташованих на території, що зараз не контролюється українською владою, — 2016 – 2017 р.р.;

3) поетапне (спочатку в частині вугільної галузі, що зараз підпорядкована   українській   владі,   а   потім  у всій    галузі)  впровадження

удосконаленої загальної системи державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств – 2017 р.;

4) поетапне впровадження удосконаленої системи соціального захисту працівників, що вивільняються внаслідок реструктуризації та модернізації галузі — 2017 р.;

5) реформування організаційно-економічної структури державного сектору галузі (корпоратизація вугледобувних підприємств, створення регіональних державних акціонерних вугільних компаній) – 2017 р.;

6) лібералізація вугільного ринку (перехід до укладення прямих контрактів між виробниками і споживачами вугільної продукції, впровадження біржової, аукціонної торгівлі вугіллям) -2017 р.;

7) створення галузевого інноваційно-венчурного фонду за участю державного та приватного бізнесу – 2017 р.;

8) реструктуризація галузі –

консервація збиткових шахт – до 2020 р.

ліквідація збиткових шахт – до 2025 р.;

9) приватизація, передача в концесію або оренду державних шахт – до 2025 р.;

10) припинення практики надання бюджетних дотацій (державної підтримки за собівартістю продукції) вугледобувних підприємств – до 2025 р.;

11) припинення усіх форм систематичного субсидування (державної фінансової підтримки) вугледобувних підприємств – 2025 р.

Для фінансування заходів щодо відновлення та модернізації вугледобувних, вуглезбагачувальних та інших підприємств вугільної промисловості України поряд з коштами вітчизняних інвесторів передбачається залучити кошти міжнародних донорів. Терміни виконання заходів мають індикативний характер і мають змінюватися відповідно до змінення військово-політичного стану в Донбасі.

Але вищезазначені заходи розраховані на середньострокову або довгострокову перспективу. В теперішній час, в умовах військового конфлікту на Сході країни, найважливішими і першочерговими є наступні кроки:

  • Вирішення питання щодо забезпечення вугільних підприємств залізничним транспортом в повній мірі, для вивезення до місць призначення накопиченої на складах вугільної продукції.
  • Переведення котлів ТЕЦ, які раніше використовували антрацит, на газову групу вугілля, яке є в достатній кількості на складах.
  • Створення умов для нарощування видобутку енергетичного вугілля до обсягів не менше 6 — 7 млн. тонн для забезпечення енергетичної незалежності від поставок з окупованих територій Донбасу та Російської Федерації.
  • Додаткове бюджетне фінансування витрат, пов’язаних з вирішенням гострих соціальних проблем шахтарів, в достатніх обсягах.

Окрім впливу складного воєнно-політичного стану у Донбасі, фінансовий дисбаланс у традиційно збитковій вугільній промисловості України, як і раніше, не тільки зберігається, але й посилюється за рахунок таких основних факторів:

  • неухильного зростання, порівняно з попереднім роком, цін на матеріали та обладнання для вугледобувного виробництва;
  • відсутності коштів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції;
  • практичного припинення реформування в 2013-2015 роках державного сектора галузі;
  • недостатньо гнучкої експортно-імпортної політики щодо вугільної продукції.

 

Попередній Уряд, який очолював А. П. Яценюк, на жаль не схвалив Програму розвитку галузі, а її доопрацювання до цього часу продовжується. Такий великий термін обговорення не відповідає потребам часу. Прийняття Програми загубилося в безкінечних обговореннях. Однак, наприкінці своєї каденції, попередній Уряд своїм розпорядженням ухвалив КОНЦЕПЦІЮ Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на період до 2020 року на основі якої буде ґрунтуватися вся Програма перетворень у галузі. Хочеться надіятися, що нарешті така Програма стане програмою дій, а не декларацій. Сутність даної концепції полягає у наступному.

Концепція підтверджує, що вугільна промисловість є і залишається однією з базових галузей національної економіки. Загострює увагу на те, що переважна більшість вугільних підприємств потребує реконструкції і оновлення основних фондів. Відмічає негативний вплив на галузь військових дій на Донбасі, в результаті яких було порушено залізничне сполучення, постачання матеріалів та обладнання, погіршився стан взаєморозрахунків за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті вищезазначених негативних факторів скоротився обсяг вуглевидобутку, зменшився обсяг підготовчих робіт.

Концепція наводить аналіз виникнення проблем та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом. Серед таких причин об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать: складність гірничо – геологічних умов видобутку вугілля, вкрай недостатні обсяги капітальних вкладень в нове будівництво та відновлення основних фондів, недосконалість цінової і тарифної політики, відсутність коштів на придбання високопродуктивної очисної та прохідницької техніки, та інші. Суб’єктивні фактори пов’язані з постійними структурними перетвореннями в галузі, які не завжди були достатньо обґрунтованими.

Метою концепції є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування вугільної галузі, здійснення системних заходів з використання її потенціалу для зростання обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і проведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним розв’язанням екологічних та соціальних проблем шахтарських регіонів і створення сприятливих умов для приватизації шахт.

Концепція розглядає три можливих варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає залишення існуючої ситуації ( обмеженість державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості та відсутність державної підтримки на технічне переоснащення) без змін. Перевагою такого варіанта є економія коштів державного бюджету, які мають спрямовуватися на реструктуризацію, охорону праці, соціальні виплати, зберігання природного середовища на протязі 5 років. Негативною стороною є зменшення інвестиційної привабливості вугледобувних підприємств, скорочення обсягів видобутку, зростання заборгованості із заробітної плати та ін.

Другий варіант передбачає державну підтримку підприємств галузі, можливість залучення кредитів інвесторів під державні гарантії. Переваги: збереження основних фондів, кадрів, зняття соціальної напруги, утримання досягнутих обсягів видобутку. Недоліки: збільшення навантаження на державний бюджет на постійній основі, неможливість виходу на беззбитковий рівень роботи, низька інвестиційна привабливість, ризик щодо реальної можливості повернення кредитів.

Третій, оптимальний варіант розв’язання полягає у проведенні ефективного реформування вугільної галузі, а саме: удосконалення нормативно-правової бази для реструктуризації; проведення фінансового оздоровлення підприємств; оптимізація профільних активів; підвищення інвестиційної привабливості, вироблення механізмів соціального захисту вивільнених працівників, прискорення підготовки до приватизації.

Третій варіант дасть змогу здійснити заходи з ліквідації збиткових шахт, вивести підприємства галузі на беззбитковий рівень роботи, створить привабливі умови для інвесторів на ін.

Третій варіант може передбачати надання державної підтримки на загальних засадах відповідно до законодавства на обмежений період часу. Основним ризиком у застосуванні такого підходу є залежність строку технічного переоснащення перспективних та ліквідація або консервація вугледобувних підприємств від стабільного і в повному обсязі фінансування.

Концепція  передбачає шляхи і способи розв’язання проблеми та строк виконання Програми. Основними шляхами розв’язання є реформування галузі, залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація або консервація неперспективних вугледобувних підприємств, виключення факторів високої собівартості, у тому числі низької продуктивності праці. Шахтний фонд пропонується розділити на наступні групи:

  • перспективні шахти, які мають значний обсяг промислових запасів і які в найкоротший термін здатні вийти на беззбитковий рівень роботи;
  • неперспективні шахти.

У свою чергу неперспективні шахти розподіляються на ті, що підлягають консервації і ті, що підлягають ліквідації.

У рамках Програми планується забезпечити здійснення заходів з метою зменшення витрат та збільшення дохідної частини шляхом прискорення роботи з підготовки до ліквідації неперспективних шахт та безумовне їх виконання у визначені строки, оптимізація управлінського персоналу, чисельності робітників, підпорядкованості підприємств допоміжного призначення, об’єктів соціальної інфраструктури та ін.

Виконання Програми дасть змогу забезпечити:

  • створення привабливих умов для приватизації;
  • оптимізацію та поступове припинення державної підтримки галузі;
  • запровадження механізму соціального захисту працівників, що звільняються в процесі реформування галузі;
  • повне забезпечення національної економіки вітчизняною вугільною продукцією;
  • надання соціальних пільг та гарантій, визначених законодавством для працівників підприємств вугільної галузі.

Програма має бути профінансована за рахунок коштів державного бюджету України та інших не заборонених законодавством джерел.