Інформація про виробничо-технічну та економічну діяльність вугільної промисловості України за січень-червень 2015 року.

На результати роботи вітчизняної  вугільної промисловості  загалом у другому кварталі 2015 року продовжувала негативним чином впливати військово–політична ситуація у Донецькій і Луганській областях, яка незважаючи на домовленості про чергове припинення вогню, залишається нестабільною практично по всій довжині лінії розмежування сторін, визначеної Мінськими домовленостями у лютому поточного року. І звичайно, що незадовільний фінансово-економічний та виробничий стан галузі став також наслідком загальної економічної кризи в Україні, що продовжує поглиблюватися.

Станом на 01 липня 2015 року в Україні було у наявності 150 вугільних шахт. З них 69 шахт не працювало, у тому числі 49 – через територіальне розташування у підконтрольній терористичним угрупуванням зоні; 12 – шахти третьої групи, що готувалися до закриття та 8 шахт, які розташовані поза зоною бойових дій.

На території, що контролюється терористичними угрупуваннями,  знаходиться  85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальної кількості в Україні. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій.

Вугільна промисловість, яка є однією з базових галузей національної економіки, на теперішній час знаходиться у стадії глибокої рецесії, що з одного боку, обумовлено зовнішньою агресією та сепаратизмом на сході країни, з іншого, фінансово – економічною кризою. Динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості показує, що криза в галузі тільки посилюється. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість дрібних та середніх збиткових неперспективних шахт. Закритичних масштабів набуває знос активної частини промислово – виробничих фондів галузі. Із семи тисяч одиниць основного стаціонарного устаткування дві третини цілком відпрацювали свій нормативний термін і потребують негайної заміни.

Особливо загрозлива ситуація склалася в галузі після початку проведення антитерористичної операції, внаслідок чого було порушено залізничне сполучення, постачання  матеріалів і обладнання на вугледобувні підприємства, значно погіршилися розрахунки за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті на підприємствах галузі, які знаходяться на повністю контрольованій території, за останній рік суттєво зменшилися обсяги видобутку вугілля і проведення гірничих виробок. Відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної   продукції,  а  також – програм  заміщення  ліквідованої  державної підтримки іншими джерелами коштів, призвели до зростання заборгованості із заробітної плати і збільшення соціальної напруги в шахтарських регіонах. Враховуючи складну ситуацію в економіці України, держава не має можливості підтримувати збиткові підприємства вугільної промисловості. Тому забезпечення формування якісно нової державної політики у вугільній галузі є важливим фактором відновлення її стратегічної ролі у забезпеченні енергетичної безпеки країни, стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності України.

З метою подальшого реформування вугільної галузі підготовлено Концепцію цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки. У відповідності з Програмою, із 35 шахт буде вибрано найбільш перспективні, щоб залучити інвестиції та збільшити видобуток, що дозволить знизити собівартість продукції та працювати без дотацій.

Постановою Кабінету Міністрів України  від 12.05.2015 р. № 271 « Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» затверджено перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації  у 2015 році, а також перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році після їх виключення із Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» — у тому числі по Групі В «Добувна промисловість» — 30 шахт, та по групі Г – ДК «Укрторф».

Ще одним із головних напрямів реформування вугільної галузі є закриття безнадійно збиткових шахт і  відповідно здійснення заходів соціальної підтримки та створення умов для перенавчання і працевлаштування робітників, що вивільняються.

Результати  роботи галузі за звітний період  ( січень – червень 2015 р.) характеризуються наступними показниками. Всього вугледобувними підприємствами України видобуто вугілля  у обсязі 19 469,3 тис. тонн, що на 5466,8 тис. тонн (на 21,9 %) менше запланованого і на 21223,8 тис. тонн (на 52,1 % ) менше ніж за аналогічний період минулого року. Зольність видобутого вугілля складає 42,5 % (мінус 1,3% від норми). За перше півріччя 2015 року було підготовлено прохідницькими роботами 92,7 км гірничих виробок. Зазначене на 38,3 км менше запланованого. Тобто передбачені програмою обсяги підготовчих робіт виконано лише на 70%. Це, безумовно, ставить під загрозу реалізацію заходів щодо перспективного розвитку гірничовидобувного виробництва.

Підприємствами, що є підконтрольними Міненерговугілля, за січень – червень 2015 р.  було видобуто 3 437,0 тис. тонн, що   на   950,5   тис. тонн (на  21, 7 %) менше ніж передбачалося плановими показниками. При цьому у порівнянні з першим півріччям минулого року обсяг видобутку тут знизився майже на 8,0 млн. тонн, або на 70,0%. Зольність вугілля склала 42,9%, — мінус 0,7% від норми.  Прохідницькими роботами було підготовлено лише 20,5 км гірничих виробок, тобто програму підготовчих робіт реалізовано тільки на 64,4% (не пройдено 11,3 км гірничих виробок). Як і в цілому по галузі зазначене може суттєво ускладнити формування якісного очисного фронту вже у найближчій перспективі.

Слід зауважити, що деградація державного сектора вугільної промисловості має тенденцію до прискорення. На кінець першого півріччя 2015 року його доля у загальноукраїнському вуглевидобутку знизилася до 17,6% проти 28,6% у січні – червні минулого року. При цьому спостерігається значне зниження обсягів видобутку як енергетичного, так і коксівного вугілля. Так, в цілому по Україні за шість місяців 2015 року обсяг видобутку енергетичного вугілля зменшився на 48,9%, а коксівного – на 65,1%. По сукупності вугледобувних підприємств, які знаходяться у сфері управління Міненерговугілля, ці показники становлять відповідно 70,7% та 69,9%.

Особливу увагу у вугільній промисловості необхідно приділити вирішенню соціальних проблем шахтарів. Серед першочергових – погашення заборгованості із заробітної плати. За даними статистичного спостереження на підприємствах вугільної галузі, що належить до сфери управління Міненерговугілля і які розташовані на підконтрольній органам влади України території, заборгованість з виплати заробітної плати працівникам на 01.06.2015 року становила 208 190,8 тис. грн. та збільшилась з початку року на 40 507,3 тис. грн., або на 24,2% . У прийнятому у квітні поточного року Верховною Радою України Законі “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” передбачено виділити 400,0 млн. грн. на погашення заборгованості шахтарям по заробітній платі. Виконання цієї законодавчої норми, безумовно, буде сприяти суттєвому оздоровленню фінансів на вугільних шахтах, а також соціально-психологічного клімату в шахтарських колективах.

Створюються також умови для переходу на прямі договори продажу вугілля, у тому числі державними шахтами. За п’ять місяців 2015 року майже 41,7% вугільної продукції реалізовано іншим споживачам крім традиційних ДП “Вугілля України” (41,7%) та ДП “Державна вугільна компанія” (2,1%).

Незадовільний стан вугільної промисловості зумовлено взаємодією протягом досить тривалого часу цілої низки чинників, які за своєю природою мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. До об’єктивних належать:

— складність  гірничо-геологічних умов видобутку вугілля;

— значний рівень фізичного та морального зносу основних фондів;

— велика невідповідність розміру цін на вугільну продукцію рівню собівартості її видобутку;

— низький технічний рівень вугледобувних і вуглепереробних підприємств;

  • втрата кадрового  потенціалу вугільної промисловості і невідповід-

ність рівня професійної підготовки працівників потребам інноваційного розвитку і реструктуризації галузі та необхідного законодавчого забезпечення її функціонування.

Одним з визначальних чинників суб’єктивного характеру є відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній промисловості. Намагання вирішити питання, що пов’язані із зменшенням обсягів вуглевидобутку,  збитковістю державних підприємств галузі, низьким технологічним рівнем виробництва, нестачею інвестиційних коштів без розв’язання первинних проблем, до  яких  належить відсутність  ефективного

власника, невідповідність динаміки цін на вугільну продукцію та продукцію, що використовується у вугільному виробництві, а також нестача необхідного обсягу інвестицій, до цього часу унеможливлювало подолання кризового стану галузі.

Тому розв’язання зазначених проблем потребує комплексного підходу. Для цього Міненерговугіллям  надано пропозиції до формування Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки (далі — Програма).

Метою Програми є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування державних підприємств вугільної галузі (перш за все, їх фінансового оздоровлення), реалізація системних заходів з використання її потенціалу для збільшення обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і переведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним вирішенням екологічних і соціальних проблем шахтарських регіонів.

Основними шляхами реформування вугільної галузі є залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація (консервація) збиткових вугледобувних підприємств.

При оптимізації роботи державних підприємств вугільної галузі пропонується:

  • 24 шахти (перспективні), які мають понад 1,0 млрд. тонн промислових запасів вугілля і можливість в найкоротші терміни виходу на беззбиткову роботу, перевести до складу Державної вугільної компанії (ДВК);
  • 5 шахт з низькими техніко – економічними показниками, високим зносом шахтного фонду, великими обсягами капітальних інвестицій, але значним обсягом запасів вугілля, понад 150 млн. тонн, передбачаються до консервації з червня поточного року;
  • 6 шахт, які закінчують відпрацювання промислових запасів або не мають можливості виходу на беззбиткову роботу при значних капітальних інвестиціях, передбачаються до ліквідації у поточному році;

—     створення в структурі  ДВК трьох виробничих дирекцій: Донецької, Луганської, Західно — Української та ліквідація семи апаратів управління державних підприємств загальною чисельністю 733 чол.

Крім того, планується перетворення чотирьох державних підприємств (самостійних шахт) у відокремленні підрозділи ДВК.

На етапі передачі шахт до консервації та ліквідації передбачається здійснити оптимізацію підпорядкованості підприємств допоміжного призначення та об’єктів соціальної інфраструктури.

Намічено максимальне впровадження у виробництві науково – технологічної модернізації підприємств вугільної промисловості шляхом використання новітніх розробок галузевих інститутів.

Мається на увазі, що всі заходи, які передбачені Програмою для ефективного реформування вугільної галузі, будуть реалізовані шляхом оптимізації державної підтримки, забезпечення самоокупності видобутку вугілля  і   поетапного  скорочення    до  2020  року  державної  підтримки  до мінімального обсягу. При цьому вже у другому півріччі 2016 року планується переведення   підприємств   вугільної  галузі на бездотаційний і самоокупний

режим і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.

За прогнозом після 2020 року діючі підприємства вугільної галузі повністю функціонуватимуть в рамках ринкових відносин, а держава не буде регулювати та дотувати їх діяльність. Реформування галузі створить базу для залучення приватних інвестицій у її розвиток і дозволить зберегти вагому роль вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави.

Підприємство “Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України” розглянуло розроблений Міністерством енергетики та вугільної промисловості проект “Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки” (далі — Програма) і у своєму висновку відмітило наступне.

Ситуація, що склалася в державному секторі вугільної промисловості на підконтрольній Україні території, вимагає здійснення невідкладних конкретних кроків щодо виведення вугледобувних підприємств із стану стагнації для забезпечення сталого і надійного функціонування вітчизняної теплоенергетичної генерації та, в кінцевому рахунку, — необхідного рівня енергетичної безпеки нашої держави. Тому, розроблення Програми є актуальним і своєчасним завданням, а її мета об’єктивно віддзеркалює нагальні потреби національної економіки загалом, у тому числі і вугільної промисловості зокрема.

Зміст Програми, її завдання та заходи, з нашої точки зору, достатньо повно спрямовані на досягнення поставленої мети. Як відомо, у вугільній галузі вже давно гостро стоїть проблема удосконалення структури управління підприємствами з метою кардинального підвищення ефективності їх функціонування. На наш погляд, вирішенню цієї проблеми досить вагомо буде сприяти запропоноване у Програмі створення Державної вугільної компанії (ДВК) і передача шахт, які не увійшли до її складу, на консервацію та ліквідацію. При цьому важливо, що з однієї сторони, Міненерговугілля вивільняється від невластивих йому функцій прямого господарського управління підприємствами вугільної промисловості і, нарешті, реально отримає більші можливості для розв’язання найбільш складних питань державного регулювання функціонування галузі. А з іншої сторони, передбачені в структурі ДВК три виробничі дирекції – Донецька, Луганська та Західно-Українська – створюють дієві передумови для взаємного урахування галузевих і територіальних інтересів. Синергетичний ефект від впровадження     запропонованих    заходів   –    підвищення     ефе-

ктивності управління галуззю (окрім розмежування функцій – вивільнення понад 700 осіб управлінського персоналу підприємств).

Слід відзначити і високу ефективність від реалізації Програми. За шість років обсяг видобутку на державних шахтах України підвищиться в 1,8 рази і досягне 16,86 млн. тонн, приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції та технічного переоснащення становитиме 5,54 млн. тонн, собівартість однієї тонни товарної вугільної продукції  зменшиться в 1,8 рази,  а продуктивність праці робітника з видобутку збільшиться майже на 79 відсотків. Все зазначене, на думку авторів Програми, в кінцевому рахунку призведе з  другого  півріччя  2016  року  до  беззбиткової  роботи  Державної

вугільної компанії і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.

Орієнтовний обсяг фінансування Програми на 2015-2020 роки становитиме 27, 2  млрд. грн., у тому числі з державного бюджету – 11, 4 млрд. гривень. Тобто, частка державного фінансування у загальному обсязі складає майже 42 відсотка. Розрахунки, що надані для визначення розміру держпідтримки Програми, в цілому обґрунтовані та виправдані. Хоча, з нашої точки зору, в ході її реалізації окремі напрямки держпідтримки (наприклад, — “реструктуризація вугільної промисловості”, “інші джерела” тощо) можливо будуть вимагати певних коригувань.

Джерела фінансування Програми об’єктивно обумовлені специфікою учасників інвестиційного процесу у вугільній промисловості. Проте, на наше переконання, “Інші джерела” потребують детального розшифрування, оскільки їх частка у загальному фінансуванні Програми досить вагома і складає рівно третину. Аналіз свідчить, що за останні 10-15 років вітчизняний приватний капітал збільшився настільки, що може реально здійснювати значні інвестиції в розвиток економіки України в цілому, у тому числі і у вугільну промисловість. Тому, було б не тільки бажаним, а і вельми доцільним чітко визначити у Програмі стратегічних інвесторів як внутрішніх, так і зовнішніх.

Однією з найважливіших проблем залишається реструктуризація вугільної  галузі. Досвід з вирішення цього питання в Україні свідчить – чим стислішим є термін реструктуризації, тим меншу шкоду вона приносить економіці держави. Через недостатні обсяги фінансування термін закриття шахти в Україні ще в недалекому минулому фактично складав 7 років і перевищував проектний  у три рази. Зазначене призводило до збільшення вартості робіт на мільярди гривень. Щоб не затягувати процес реструктуризації на десятиріччя і з метою раціонального використання бюджетних коштів було б доцільним усі шахти і розрізи, які знаходяться в процесі закриття, повністю ліквідувати протягом найближчих 5-7 років. Розрахунки свідчать, що для реалізації такого підходу передбачений Програмою обсяг коштів на реструктуризацію галузі необхідно збільшити на 3-3,5 млрд. гривень. В результаті держава могла би отримати економію майже 5 млрд. грн. бюджетних коштів і суттєво прискорити зняття соціального та екологічного навантаження  у відповідних вугільних регіонах за чинником реструктуризації.

Також слід мати на увазі, що заявлена у Програмі спрямованість технічної політики в галузі на технічне переоснащення і реконструкцію діючих шахт з одночасним проведенням реструктуризації шахтного фонду, безумовно, буде вимагати виконання масштабних проектувальних робіт у вкрай обмежені терміни. Але зараз викликає великий сумнів саме наявність у вітчизняної вугільної промисловості достатнього потенціалу проектувальни- ків гірничого профілю належної кваліфікації і необхідної технічної бази для розробки відповідних проектів. У зв’язку з цим, на наш погляд, у Програмі бажано   передбачити   створення   на   базі   залишків   галузевих   проектних інститутів потужної та мобільної проектувальної організації з розробки відповідаючих світовим і європейським стандартам проектів реконструкції та модернізації діючих вугледобувних підприємств, а також реструктуризації вугільної промисловості.

В цілому ж висловлені вище зауваження і пропозиції до Програми не знижують її головної цінності, що полягає у забезпеченні досягнення відповідаючої інтересам України поставленої стратегічної мети. Тому, Відділення вважає за доцільне прискорити зусилля щодо прийняття Програми Кабінетом Міністрів України і організації безумовного виконання передбачених нею завдань та заходів.

Разом з цим з метою створення необхідних умов щодо забезпечення надійного функціонування паливно-енергетичного комплексу Відділення також пропонує Міністерству енергетики та вугільної промисловості України:

  • чітко визначитися з необхідними обсягами енергетичного вугілля

відповідного марочного складу, а також з джерелами його постачання для ефективного завантаження потужностей теплової генерації у 2015-2016 роках і наступні періоди;

  • розробити та впровадити механізм взаємодії з вугледобувними

підприємствами недержавного сектора вугільної промисловості з вирішення на сучасному техніко-технологічному та економічному рівнях питань безпеки праці шахтарів, охорони навколишнього природного середовища, а також участі у плануванні та реалізації паливно-енергетичного балансу України.

Слід особливо підкреслити, що окрім впливу складного воєнно-політичного стану у Донбасі, фінансовий дисбаланс у традиційно збитковій вугільній промисловості України, як і раніше, не тільки зберігається, але й посилюється за рахунок таких основних факторів:

  • неухильного зростання, порівняно з попереднім роком, цін на матеріали та обладнання для вугледобувного виробництва;
  • відсутності коштів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції;
  • практичного припинення реформування в 2013-2014 роках державного сектора галузі;
  • недостатньо гнучкої експортно-імпортної політики щодо вугільної продукції.

 

 

 

Висновок С.В. Янко на проект “Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки”

С.В. Янко розглянув розроблений Міністерством енергетики та вугільної промисловості проект “Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки” (далі — Програма) і повідомляє наступне.

Ситуація, що склалася в державному секторі вугільної промисловості на підконтрольній Україні території, вимагає здійснення невідкладних конкретних кроків щодо виведення вугледобувних підприємств із стану стагнації для забезпечення сталого і надійного функціонування вітчизняної теплоенергетичної генерації та, в кінцевому рахунку, — необхідного рівня енергетичної безпеки нашої держави. Тому, розроблення Програми є актуальним і своєчасним завданням, а її мета об’єктивно віддзеркалює нагальні потреби національної економіки загалом, у тому числі і вугільної промисловості зокрема.

Зміст Програми, її завдання та заходи, з нашої точки зору, достатньо повно спрямовані на досягнення поставленої мети. Як відомо, у вугільній галузі вже давно гостро стоїть проблема удосконалення структури управління підприємствами з метою кардинального підвищення ефективності їх функціонування. На наш погляд, вирішенню цієї проблеми досить вагомо буде сприяти запропоноване у Програмі створення Державної вугільної компанії (ДВК) і передача шахт, які не увійшли до її складу, на консервацію та ліквідацію. При цьому важливо, що з однієї сторони, Міненерговугілля вивільняється від невластивих йому функцій прямого господарського управління підприємствами вугільної промисловості і, нарешті, реально отримає більші можливості для розв’язання найбільш складних питань державного регулювання функціонування галузі. А з іншої сторони, передбачені в структурі ДВК три виробничі дирекції – Донецька, Луганська та Західно-Українська – створюють дієві передумови для взаємного урахування галузевих і територіальних інтересів. Синергетичний ефект від впровадження     запропонованих    заходів   –    підвищення     ефективності управління галуззю (окрім розмежування функцій – вивільнення понад 700 осіб управлінського персоналу підприємств).

Слід відзначити і високу ефективність від реалізації Програми. За шість років обсяг видобутку на державних шахтах України підвищиться в 1,8 рази і досягне 16,86 млн. тонн, приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції та технічного переоснащення становитиме 5,54 млн. тонн, собівартість однієї тонни товарної вугільної продукції  зменшиться в 1,8 рази, а продуктивність праці робітника з видобутку збільшиться майже на 79 відсотків. Все зазначене, на думку авторів Програми, в кінцевому рахунку призведе з другого півріччя 2016 року до беззбиткової роботи Державної вугільної компанії і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.

Орієнтовний обсяг фінансування Програми на 2015-2020 роки становитиме 27, 2  млрд. грн., у тому числі з державного бюджету – 11, 4 млрд. гривень. Тобто, частка державного фінансування у загальному обсязі складає майже 42 відсотка. Розрахунки, що надані для визначення розміру держпідтримки Програми, в цілому обґрунтовані та виправдані. Хоча, з нашої точки зору, в ході її реалізації окремі напрямки держпідтримки (наприклад, — “реструктуризація вугільної промисловості”, “інші джерела” тощо) можливо будуть вимагати певних коригувань.

Джерела фінансування Програми об’єктивно обумовлені специфікою учасників інвестиційного процесу у вугільній промисловості. Проте, на наше переконання, “Інші джерела” потребують детального розшифрування, оскільки їх частка у загальному фінансуванні Програми досить вагома і складає рівно третину. Аналіз свідчить, що за останні 10-15 років вітчизняний приватний капітал збільшився настільки, що може реально здійснювати значні інвестиції в розвиток економіки України в цілому, у тому числі і у вугільну промисловість. Тому, було б не тільки бажаним, а і вельми доцільним чітко визначити у Програмі стратегічних інвесторів як внутрішніх, так і зовнішніх.

Однією з найважливіших проблем залишається реструктуризація вугільної  галузі. Досвід з вирішення цього питання в Україні свідчить – чим стислішим є термін реструктуризації, тим меншу шкоду вона приносить економіці держави. Через недостатні обсяги фінансування термін закриття шахти в Україні ще в недалекому минулому фактично складав 7 років і перевищував проектний  у три рази. Зазначене призводило до збільшення вартості робіт на мільярди гривень. Щоб не затягувати процес реструктуризації на десятиріччя і з метою раціонального використання бюджетних коштів було б доцільним усі шахти і розрізи, які знаходяться в процесі закриття, повністю ліквідувати протягом найближчих 5-7 років. Розрахунки свідчать, що для реалізації такого підходу передбачений Програмою обсяг коштів на реструктуризацію галузі необхідно збільшити на 3-3,5 млрд. гривень. В результаті держава могла би отримати економію майже 5 млрд. грн. бюджетних коштів і суттєво прискорити зняття соціального та екологічного навантаження  у відповідних вугільних регіонах за чинником реструктуризації.

Також слід мати на увазі, що заявлена у Програмі спрямованість технічної політики в галузі на технічне переоснащення і реконструкцію діючих шахт з одночасним проведенням реструктуризації шахтного фонду, безумовно, буде вимагати виконання масштабних проектувальних робіт у вкрай обмежені терміни. Але зараз викликає великий сумнів саме наявність у вітчизняної вугільної промисловості достатнього потенціалу проектувальни- ків гірничого профілю належної кваліфікації і необхідної технічної бази для розробки відповідних проектів. У зв’язку з цим, на наш погляд, у Програмі бажано передбачити створення на базі залишків галузевих проектних інститутів потужної та мобільної проектувальної організації з розробки відповідаючих світовим і європейським стандартам проектів реконструкції та модернізації діючих вугледобувних підприємств, а також реструктуризації вугільної промисловості.

В цілому ж висловлені вище зауваження і пропозиції до Програми не знижують її головної цінності, що полягає у забезпеченні досягнення відповідаючої інтересам України поставленої стратегічної мети. Тому, вважаємо за доцільне прискорити зусилля щодо прийняття Програми Кабінетом Міністрів України і організації безумовного виконання передбачених нею завдань та заходів.

Разом з цим з метою створення необхідних умов щодо забезпечення надійного функціонування паливно-енергетичного комплексу також пропонуємо Міністерству енергетики та вугільної промисловості України:

  • чітко визначитися з необхідними обсягами енергетичного вугілля

відповідного марочного складу, а також з джерелами його постачання для ефективного завантаження потужностей теплової генерації у 2015-2016 роках і наступні періоди;

  • розробити та впровадити механізм взаємодії з вугледобувними

підприємствами недержавного сектора вугільної промисловості з вирішення на сучасному техніко-технологічному та економічному рівнях питань безпеки праці шахтарів, охорони навколишнього природного середовища, а також участі у плануванні та реалізації паливно-енергетичного балансу України.

Голова федерації ПЕК України, Віце-президент Академії

гірничих наук України,  доктор технічних наук                                        

                                                                                                                      С.В. Янко