Все записи автора frupek

Дорогие шахтеры “ДТЭК Павлоградуголь” Горячо поздравляем Ваш трудовой коллектив с замечательной победой – добычей 10 млн. тонны угля с начала года!

поздравление Павлоград.

Трудовому коллективу

“ДТЭК Павлоградуголь”

Генеральному директору

Воронину Сергею Анатольевичу

 

 

Дорогие шахтеры “ДТЭК Павлоградуголь”

 

Горячо поздравляем Ваш трудовой коллектив с замечательной победой – добычей 10 млн. тонны угля с начала года! Уже стало хорошей традицией в канун Святого праздника апостолов Петра и Павла, чьи имена заслуженно носит область, город и объединение, отмечать самой высокой в стране добычей черного золота – хлеба промышленности.

         Нелегкий шахтерский труд требует от каждого из Вас высокой самоотдачи, профессионализма, выдержки и мужества.

         Великая Вам благодарность, дорогие шахтеры, за Ваш трудовой героизм и огромный вклад в работу топливно – энергетического комплекса Украины.

         Желаем всем шахтерам Павлограда, Вашим родным и близким крепкого здоровья, благополучия, человеческого счастья, безопасной работы,  светлых надежд и новых трудовых свершений!

 

Федерация работодателей топливно –

энергетического комплекса Украины

 

10 июля 2018 г.

г. Киев

Моніторинг виробничо-технічної та економічної діяльності вугільної промисловості України за січень-березень 2018р.

У першому кварталі 2018р. у вугільній промисловості України, як і в попередні декілька років, відчувався спад виробництва на тлі загальноукраїнської економічної кризи, продовження війни на сході країни, підвищення соціальної напруги в українському суспільстві. У періоді, що розглядається, на роботу галузі також негативно впливали такі вагомі чинники, як: підвищена соціальна напруженість в абсолютній більшості трудових колективів вуглевидобувних підприємств державної форми власності, які перебувають в сфері управління Міненерговугілля; незадовільний стан матеріально – технічного забезпечення виробничого процесу, великий дефіцит державної підтримки галузі. Взагалі слід відзначити, що велика шкода вітчизняній вугільній промисловості наноситься не тільки і не скільки військовими діями, які не припиняються до теперішнього часу на Донбасі, скільки формальним відношенням держави до вирішення ключових проблем галузі. Здавалося б, у минулому році прийнято ряд важливих урядових рішень щодо реформування і модернізації вугледобувного сектору національної економіки. Проте, відразу після їх затвердження вже намітилося відставання у реорганізації низки важливих заходів. Тому у виробничо – економічному та фінансовому стані вуглепрому зберігається негативна динаміка та практично всі деструктивні передумови для її погіршення.

У теперішній час вугільна промисловість України представлена 150-ма шахтами, з них 69 шахт не працювало, у тому числі 49 – через територіальне розташування на підконтрольній терористичним угрупуванням зоні.

В цілому на неконтрольованій Україною території  знаходиться 85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальноукраїнської  кількості. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій.

 

Вже на старті 2018 року стало очевидним, що паростки надії на початок руху з виходу вугільної промисловості з глибокої та тривалої рецесії виявилися передчасними. Так, за два місяці поточного року шахтами України загалом видобуто 5334,6 тис. тонн вугілля, що на 152,0 тис. тонн (на 2,8%) менше ніж за аналогічний період попереднього 2017 року. В цілому видобуток енергетичного вугілля склав 4268,6 тис. тонн, він зменшився на 76,4 тис. тонн (на 1,8%); коксівного склав 1066,0 тис. тонн, що менше на 75,6 тис. тонн (на 6,6%).

Упродовж січня – лютого 2018 року вугледобувними підприємствами, що входять до сфери управління Міненерговугілля України, видобуто 796,9 тис. тонн вугілля, у порівнянні з таким же періодом минулого року видобуток вугілля знизився на 122,4 тис. тонн (на 13,3%), з них: енергетичного на 34,7 тис. тонн (на 43,7%).

У березні 2018 року відставання у вуглевидобутку, яке утворилося за попередні два місяці, подолати не вдалося і кінцеві показники першого кварталу мають в основному негативний характер. Загалом по Україні видобуток вугілля склав 8331,1 тис. тонн, що на 111,7 тис. тонн (на 1,3%) менше ніж за перший квартал 2017 року. Шахтами, які входять до сфери управління Міненерговугілля фактично видобуто 1186,4 тис. тонн, що на 144,1 тис. тонн (на 12,1%) менше ніж за січень-березень минулого року. При цьому третина шахт Міненерговугілля України не виконали встановленого завдання з видобутку вугілля, а частка 35 державних шахт у загальноукраїнському вуглевидобутку складає лише 14,2%. Зазначене свідчить про їх низьку ефективність та неконкурентоспроможність.

Результатом зниження вуглевидобутку у першому кварталі поточного року, а також збільшення навантаження на ТЕС і ТЕЦ (за два місяці виробництво електроенергії ними  від загального по об’єднаній енергетичній системі складало 40,4% проти 38,5% за такий же період 2017 року, тобто підвищилося на 1,9%) стало зменшення запасів вугілля на складах електростанцій. Загалом за два місяці 2018 року на ТЕС поставлено 4594,0 тис. тонн, що на 51,8 тис. тонн менше ніж за два місяці попереднього року. При цьому вугледобувні підприємства України поставили 3 165,9 тис. тонн, або на 1170,5 тис. тонн (майже на 37,0% менше ніж за аналогічний період 2017 року). Майже 1,5 млн. тонн вугілля надійшло на електростанції по імпорту. Витрати вугілля на виробництво електроенергії склали 4936,1 тис. тонн, а його запаси на складах ТЕС, знизилися до 1,44 млн. тонн проти 1,62 млн. тонн за перші два місяці 2017 року, або на 0,18 млн. тонн (на 11,2%). Слід відзначити, що запаси вугілля марки А зменшилися на 0,2 млн. тонн, а марки Г зросли на 0,1 млн. тонн. Збереження негативної тенденції падіння обсягів видобутку енергетичного вугілля на вітчизняних вугільних шахтах буде об’єктивно сприяти зростанню його імпорту або підвищенню навантаження на енергоблоки атомних електростанцій. Ані перше, ані друге не додають позитиву до ефективності та безпеки функціонування вітчизняного паливно-енергетичного комплексу.

Повільно змінюється ситуація із вирішенням питань розвитку підприємств галузі. З початку поточного року освоєно всього 100,0 тис. гривень капітальних вкладень. На фоні незадовільного технічного стану шахтного фонду і складних гірничо-геологічних умов більшості державних вугледобувних підприємств середня собівартість вугілля, що виробляється ними  склала 2727,0 гривень за одну тонну. Вона перевищує середню ціну реалізації тонни вугілля на 635,0 гривень, або майже на третину. Тому держава вимушена дотувати вітчизняний вуглевидобуток. Але недостатні обсяги такого дотування призводять до великої збитковості державних шахт, неможливості ними самостійно фінансувати заходи з підтримки власного виробництва, а також – до постійного підвищення соціальної напруги в шахтарських колективах. Останнє, в першу чергу, проявляється у постійному утворенні заборгованості із заробітної плати шахтарям. Із зазначеного приводу у першому кварталі особливо загострився конфлікт між адміністрацією і трудовим колективом державного підприємства з видобутку вугілля “Селидіввугілля”, де заборгованість із виплати заробітної плати досягла декількох місяців. Його розв’язання вимагало екстреного втручання Міненерговугілля за участі міністра І.С. Насалика. Міністерство за підсумками рішень колегій, які стосувались роботи вугільної промисловості, забезпечило: підвищення ціни на вугілля, яке постачається для теплової генерації майже у двічі – до 2425,0 грн.; здійснення реалізації вугільної продукції в повному обсязі; власні розрахунки ДП “Держвуглепостач” за відвантажену продукцію для виплати заробітної плати гірникам. Зокрема, ДП “Селидіввугілля” вже у січні було надано 90,8 млн. грн. державної підтримки. Проте практику такого точкового реагування Міненерговугілля на вирішення проблем конкретного окремого підприємства навряд чи можна вважати конструктивною. В цілому по галузі тільки за два місяці поточного року заборгованість із заробітної плати зросла на 37,1 млн. гривень. Тільки за січень державні шахти не оплатили спожиту електроенергію на 163,0 млн. грн., рівень оплати склав 31,0%, а загальна заборгованість досягла 13,2 млн. гривень. Через постійний дефіцит фінансування, наприклад, заходів з охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах, рівень забезпеченості робітників ізолюючими саморятівниками з урахуванням їх вибуття на ДП “Первомайськвугілля”, ДП “Шахта ім. М.С. Сургая”, ДП “Селидіввугілля”, ПАТ “Лисичанськвугілля”, ДП “Торецьквугілля” коливається в межах лише 30,9% — 41,9%. Аналогічна ситуація із забезпеченням гірників індивіду-альними головними акумуляторними світильниками, у тому числі і головними світильниками, суміщеними з сигналізатором метану СМС – 1, СМС – 5 або їх аналогами. Це стосується також протипилових респіраторів, фільтрів до них, спецодягу, чоботів тощо.

Технічне переоснащення більшості державних шахт залишається вельми проблематичним, а державна  підтримка єдиного об’єкту нового будівництва  — шахти №10 “Нововолинська” протягом багатьох років, у тому числі і на 2018 рік, відбувається у таких вкрай недостатніх обсягах, що завершення робіт на цьому об’єкті буде здійснюватися ще багато років. На момент введення в експлуатацію шахта – новобудова буде виглядати морально і технічно застарілою.

Важкий фінансовий стан державного сектору вітчизняної вугільної промисловості є наслідком великого дефіциту обігових коштів на вуглевидобувних підприємствах, в тому числі власних, а також інвестицій як недержавних, так і державних. До речі зовнішні недержавні інвестиції тут зовсім відсутні, а видатки держбюджету на вугільну галузь зменшуються з кожним роком. Так, наприклад, у 2014 році вугледобувним підприємствам фактично надано держпідтримки у обсязі 4,4 млрд. грн, що на 343,0 млн. грн. менше, ніж у 2013 році. У 2015 році цими ж підприємствами отримано трохи більше 2,0 млрд. гривень. За підсумками 2016 року галузь отримала з бюджету (із усіма змінами) 2,295 млрд. грн., а 2017 року  — 2,157 млрд. грн., або на 6% менше.

Тому вкрай важливою є проблема  скорішого уточнення в сучасних умовах основних напрямків, принципів, термінів реформування та розвитку вітчизняної вугільної промисловості з чітким визначенням джерел, механізмів і обсягів фінансування програмних заходів. У зв’язку з чим Кабінетом Міністрів України прийнято низку важливих Урядових документів, зокрема:

  • Концепцію реформування та розвитку вугільної галузі на період

до 2020 року (далі Концепція)  та  план  заходів щодо її реалізації на 2017 рік, які схвалено розпорядженням КМУ від 24 травня 2017р. № 733 – р.

  • Розпорядження КМУ від 06.12.17 № 1019 – р. “Про утворення

державного підприємства “Національна вугільна компанія” до складу якого включено 19 державних підприємств шляхом приєднання. (ШУ Південнодо-нбаське №1, Шахта ім. М.С. Сургая, Селидіввугілля, Торецьквугілля, Мирно-градвугілля, Первомайськвугілля, Волиньвугілля,  Львіввугілля,  Новолинсь-кий ремонтно-механічний завод, Дондіпровуглемаш, Південьдіпромаш, Дер- жавний науково-дослідний  інститут  організації і механізації шахтного буді-вництва, Дніпродіпрошахт, НТЦ Вуглеінновація, УкрНДІпроект, Дирекція по будівництву  об’єктів,  Передпускова  дирекція  шахти  №10  Нововолинська, Укршахтгідрозахист, Укрвуглереструктуризація).

  • Порядок використання   коштів  у  державному  бюджеті  для

здійснення  заходів із забезпечення вітчизняного виробництва вугільної про-дукції та подальшого реформування державного сектору вугільної промисло-вості, який затверджено Постановою КМУ від 07.02.18 № 63.

  • В бюджеті України  на 2018 рік  передбачені  державні  дотації

вугільній галузі у розмірі 1,3 млрд. грн., у тому числі – 400,0 млн. грн. на модернізацію та технічне переоснащення шахт.

  • Ціна на енергетичне вугілля державних шахт рекомендована про-

токолом наради Міненерговугілля від 31.10.2017 у розмірі 2425 грн./т при ка-

лорійності 5200 ккал/кг та діє з 01.11.2017 року.

Нова концепція насправді є вже п’ятою спробою реформування галузі від часу набуття Україною незалежності. Відлік більш-менш систематизова-них спроб реалізувати подібні “Концепції” починається  від  програми  “Ву-гілля 1994 року (“Про затвердження програми розвитку вугільної промисло-вості  та  соціальної  сфери  шахтарських  регіонів  на  період до 2005 року ”),

програми “Українське вугілля від 2001 року (на період 2001 – 2015 роки), концепції розвитку вугільної промисловості від 2005 року, концепції реформування вугільної галузі України від 2008 року. Також до переліку “концептуальних” можна зарахувати низку документів загального енергетичного або макроекономічного спрямування, які зачіпали питання вугільної промисловості.

Усі попередні документи також враховували питання собівартості й дотаційності видобутого вугілля та необхідності приватизації шахт, закриття збиткових шахт. Нова Концепція, з урахуванням втрати виробничих потужностей з видобутку вугілля на окупованих територіях Донбасу, додатково передбачає план відмови від використання у вітчизняній тепловій генерації антрациту на користь вугілля газових марок, а також збільшення видобутку газового вугілля державними шахтами. Але слід мати на увазі, що усі попередні “концепції” були розраховані на періоди від 10 і більше років. Це визначало їх неодмінну особливість. Нині ж фактично йдеться про початок реалізації Нової Концепції з 2018 року. Тобто поставлено завдання – реалізувати запропоновані реформи і програмні установки за два – три роки. Такий стислий термін вимагає особливого відповідального відношення до реформування вуглепрому як зі сторони вищих рівнів законодавчої та виконавчої влади, так і усіх інших суб’єктів державного управління, а також господарювання незалежно від форми власності.

Аналіз стану справ у вугільній промисловості і в державних органах на всіх рівнях управління свідчить, що вже на початковій стадії реалізації деякі положення Концепції, на наш погляд, потребують уточнення, а для забезпечення їх безумовного впровадження у реальну практику необхідно підсилити концентрацію усіх наявних в Україні законодавчих, виконавчих, виробничо – технічних, фінансово – економічних і організаційних можливостей. Так, вже не виконується ряд завдань Концепції 2020.

По-перше, нею передбачене обсяг видобутку вугілля у 2017 році шахтами Міненерговугілля в цілому на рівні 6,3 млн. тонн, у 2018-му – 8,7 млн. тонн, а в 2019-2020 роках – понад 10 млн. тонн. Але реально видобуто лише 4,8 млн. тонн, або на 910,3 тис. тонн менше до завдання і майже на 950,0 тис. тонн менше ніж у 2016 році. Ця негативна тенденція не подолана і в першому кварталі поточного року. Спад обсягів вуглевидобутку на державних шахтах у порівнянні з аналогічним періодом минулого року перевищив 140,0 тис. тонн. Тобто вже на першому етапі виконання Концепції проглядаються паростки її нездійсненності, як з точки зору подолання збитковості галузі, так і передбаченого Концепцією – у 2019 році повного заміщення антрациту, що використовується на теплових електростанціях і теплоелектроцентралях, вугіллям газової групи.

По-друге. Також нова Концепція приділяє увагу одному з конфліктних питань вугільної галузі, а саме – діяльності державного підприємства з торгівлі вугіллям. У теперішній час існує аж три державних підприємства, що виконують роль державного вугільного трейдера. У 2003 році було створено компанію “Вугілля України”, яка нині має борг у 2,5 млрд. гривень. У 2014-му засновано “Державну вугільну компанію”, яка також активно залучала кредити, зокрема від Укргазбанку, на модернізацію вугільних шахт. На початку 2016 року Уряд створив третю компанію – трейдера – ДП “Держвуглепостач”, яка за словами Прем’єр-міністра України В.Б. Гройсмана  нагадує  “монстра”  в середині вугільної промисловості, який може стати осередком корупції. Щоб не створювати такого “монстра”  мова має йти не про об’єднання перелічених вище компаній, а про створення четвертої, яка відповідатиме завданням нової Концепції.

По-третє. Ще на початку грудня 2017 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 1019 – р. прийняло рішення про створення Національної вугільної компанії. Проте до теперішнього часу це питання не вирішено. Подальше зволікання зі створенням та організацією функціонування такої компанії може взагалі зруйнувати модель перебудовних заходів Концепції 2020 і вкрай ускладнити її реалізацію у стислі строки. Тому, з нашої точки зору, вирішенню зазначеної проблеми необхідно надати додатковий дієвий імпульс.

По-четверте. Новою Концепцією передбачається план реструктуризації та підвищення ефективності шахтного фонду, зокрема, заявлено про реформування 32 державних вугільних підприємств: із них 8 вважаються перспективними і їх намічено залишити у власності держави; 14- вивести на беззбитковість і приватизувати, а 11-ліквідувати. В цілому такий план здається достатньо реальним. Але заявленої беззбитковості шахт державного сектору вугільної промисловості, на наш погляд, можна досягти лише за умови забезпечення у повному обсязі реального фінансування запланованих заходів, у тому числі і за рахунок коштів державного бюджету. Навіть для 8 перспективних шахт, сумарні запаси яких становлять майже 470,0 млн. тонн, а потужності 11,2 млн. тонн вугілля на рік необхідне короткострокове надання державної підтримки протягом 2018-2020 років, тобто на період дії Концепції.

На жаль, у держбюджеті на 2018 рік для галузі закладено кошти, обсяги яких навряд чи забезпечать виконання встановлених завдань. Фактично в котрий раз повторюється практика усіх попередніх років незалежності України, коли питання фінансування стабілізації діяльності і розвитку вугільної промисловості носять в основному декларативний характер. Так, у держбюджеті поточного року на програму “Здійснення заходів із забезпечення вітчизняного виробництва вугільної продукції та подальшого реформування державного сектору вугільної промисловості” передбачено 1,3 млрд. гривень. Із зазначеної суми, за даними Міненерговугілля, 400,0 млн. гривень буде спрямовано на фінансування заходів з модернізації та технічного переоснащення вугільних шахт. У той же час розрахунки показують, що на 2018 рік для забезпечення передбаченого новою Концепцією видобутку державними шахтами 8,7 млн. тонн вугілля необхідно майже 5,5 млрд. грн. лише на покриття витрат із собівартості вугільної продукції. На наш погляд, потребують перегляду у держбюджеті 2018 року у бік збільшення і видатки на ліквідацію збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств, модернізацію і технічне переоснащення вугільних шахт, державну підтримку будівництва шахти № 10 “Нововолинська”.

Підтримка державою такого підходу до коригування показників держбюджету щодо реформування і розвитку вітчизняної вугільної промисловості дозволить, з нашої точки зору, вже у поточному році підвищити конкурентоспроможність державних вугільних шахт та стабілізувати на них соціально-економічний стан.

З метою забезпечення повного виконання завдань, які передбачено “Концепцією реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року”, було б бажаним Міненерговугілля створити систему моніторингу реалізації Концепції, а також з урахуванням результатів моніторингу, — своєчасного розроблення якісних змін та внесення їх до цього програмного для галузі документу.

Моніторинг виробничо-технічної та економічної діяльності вугільної промисловості України за січень-березень 2018р.

У першому кварталі 2018р. у вугільній промисловості України, як і в попередні декілька років, відчувався спад виробництва на тлі загальноукраїнської економічної кризи, продовження війни на сході країни, підвищення соціальної напруги в українському суспільстві. У періоді, що розглядається, на роботу галузі також негативно впливали такі вагомі чинники, як: підвищена соціальна напруженість в абсолютній більшості трудових колективів вуглевидобувних підприємств державної форми власності, які перебувають в сфері управління Міненерговугілля; незадовільний стан матеріально – технічного забезпечення виробничого процесу, великий дефіцит державної підтримки галузі. Взагалі слід відзначити, що велика шкода вітчизняній вугільній промисловості наноситься не тільки і не скільки військовими діями, які не припиняються до теперішнього часу на Донбасі, скільки формальним відношенням держави до вирішення ключових проблем галузі. Здавалося б, у минулому році прийнято ряд важливих урядових рішень щодо реформування і модернізації вугледобувного сектору національної економіки. Проте, відразу після їх затвердження вже намітилося відставання у реорганізації низки важливих заходів. Тому у виробничо – економічному та фінансовому стані вуглепрому зберігається негативна динаміка та практично всі деструктивні передумови для її погіршення.

У теперішній час вугільна промисловість України представлена 150-ма шахтами, з них 69 шахт не працювало, у тому числі 49 – через територіальне розташування на підконтрольній терористичним угрупуванням зоні.

В цілому на неконтрольованій Україною території  знаходиться 85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальноукраїнської  кількості. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій.

 

Вже на старті 2018 року стало очевидним, що паростки надії на початок руху з виходу вугільної промисловості з глибокої та тривалої рецесії виявилися передчасними. Так, за два місяці поточного року шахтами України загалом видобуто 5334,6 тис. тонн вугілля, що на 152,0 тис. тонн (на 2,8%) менше ніж за аналогічний період попереднього 2017 року. В цілому видобуток енергетичного вугілля склав 4268,6 тис. тонн, він зменшився на 76,4 тис. тонн (на 1,8%); коксівного склав 1066,0 тис. тонн, що менше на 75,6 тис. тонн (на 6,6%).

Упродовж січня – лютого 2018 року вугледобувними підприємствами, що входять до сфери управління Міненерговугілля України, видобуто 796,9 тис. тонн вугілля, у порівнянні з таким же періодом минулого року видобуток вугілля знизився на 122,4 тис. тонн (на 13,3%), з них: енергетичного на 34,7 тис. тонн (на 43,7%).

У березні 2018 року відставання у вуглевидобутку, яке утворилося за попередні два місяці, подолати не вдалося і кінцеві показники першого кварталу мають в основному негативний характер. Загалом по Україні видобуток вугілля склав 8331,1 тис. тонн, що на 111,7 тис. тонн (на 1,3%) менше ніж за перший квартал 2017 року. Шахтами, які входять до сфери управління Міненерговугілля фактично видобуто 1186,4 тис. тонн, що на 144,1 тис. тонн (на 12,1%) менше ніж за січень-березень минулого року. При цьому третина шахт Міненерговугілля України не виконали встановленого завдання з видобутку вугілля, а частка 35 державних шахт у загальноукраїнському вуглевидобутку складає лише 14,2%. Зазначене свідчить про їх низьку ефективність та неконкурентоспроможність.

Результатом зниження вуглевидобутку у першому кварталі поточного року, а також збільшення навантаження на ТЕС і ТЕЦ (за два місяці виробництво електроенергії ними  від загального по об’єднаній енергетичній системі складало 40,4% проти 38,5% за такий же період 2017 року, тобто підвищилося на 1,9%) стало зменшення запасів вугілля на складах електростанцій. Загалом за два місяці 2018 року на ТЕС поставлено 4594,0 тис. тонн, що на 51,8 тис. тонн менше ніж за два місяці попереднього року. При цьому вугледобувні підприємства України поставили 3 165,9 тис. тонн, або на 1170,5 тис. тонн (майже на 37,0% менше ніж за аналогічний період 2017 року). Майже 1,5 млн. тонн вугілля надійшло на електростанції по імпорту. Витрати вугілля на виробництво електроенергії склали 4936,1 тис. тонн, а його запаси на складах ТЕС, знизилися до 1,44 млн. тонн проти 1,62 млн. тонн за перші два місяці 2017 року, або на 0,18 млн. тонн (на 11,2%). Слід відзначити, що запаси вугілля марки А зменшилися на 0,2 млн. тонн, а марки Г зросли на 0,1 млн. тонн. Збереження негативної тенденції падіння обсягів видобутку енергетичного вугілля на вітчизняних вугільних шахтах буде об’єктивно сприяти зростанню його імпорту або підвищенню навантаження на енергоблоки атомних електростанцій. Ані перше, ані друге не додають позитиву до ефективності та безпеки функціонування вітчизняного паливно-енергетичного комплексу.

Повільно змінюється ситуація із вирішенням питань розвитку підприємств галузі. З початку поточного року освоєно всього 100,0 тис. гривень капітальних вкладень. На фоні незадовільного технічного стану шахтного фонду і складних гірничо-геологічних умов більшості державних вугледобувних підприємств середня собівартість вугілля, що виробляється ними  склала 2727,0 гривень за одну тонну. Вона перевищує середню ціну реалізації тонни вугілля на 635,0 гривень, або майже на третину. Тому держава вимушена дотувати вітчизняний вуглевидобуток. Але недостатні обсяги такого дотування призводять до великої збитковості державних шахт, неможливості ними самостійно фінансувати заходи з підтримки власного виробництва, а також – до постійного підвищення соціальної напруги в шахтарських колективах. Останнє, в першу чергу, проявляється у постійному утворенні заборгованості із заробітної плати шахтарям. Із зазначеного приводу у першому кварталі особливо загострився конфлікт між адміністрацією і трудовим колективом державного підприємства з видобутку вугілля “Селидіввугілля”, де заборгованість із виплати заробітної плати досягла декількох місяців. Його розв’язання вимагало екстреного втручання Міненерговугілля за участі міністра І.С. Насалика. Міністерство за підсумками рішень колегій, які стосувались роботи вугільної промисловості, забезпечило: підвищення ціни на вугілля, яке постачається для теплової генерації майже у двічі – до 2425,0 грн.; здійснення реалізації вугільної продукції в повному обсязі; власні розрахунки ДП “Держвуглепостач” за відвантажену продукцію для виплати заробітної плати гірникам. Зокрема, ДП “Селидіввугілля” вже у січні було надано 90,8 млн. грн. державної підтримки. Проте практику такого точкового реагування Міненерговугілля на вирішення проблем конкретного окремого підприємства навряд чи можна вважати конструктивною. В цілому по галузі тільки за два місяці поточного року заборгованість із заробітної плати зросла на 37,1 млн. гривень. Тільки за січень державні шахти не оплатили спожиту електроенергію на 163,0 млн. грн., рівень оплати склав 31,0%, а загальна заборгованість досягла 13,2 млн. гривень. Через постійний дефіцит фінансування, наприклад, заходів з охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах, рівень забезпеченості робітників ізолюючими саморятівниками з урахуванням їх вибуття на ДП “Первомайськвугілля”, ДП “Шахта ім. М.С. Сургая”, ДП “Селидіввугілля”, ПАТ “Лисичанськвугілля”, ДП “Торецьквугілля” коливається в межах лише 30,9% — 41,9%. Аналогічна ситуація із забезпеченням гірників індивіду-альними головними акумуляторними світильниками, у тому числі і головними світильниками, суміщеними з сигналізатором метану СМС – 1, СМС – 5 або їх аналогами. Це стосується також протипилових респіраторів, фільтрів до них, спецодягу, чоботів тощо.

Технічне переоснащення більшості державних шахт залишається вельми проблематичним, а державна  підтримка єдиного об’єкту нового будівництва  — шахти №10 “Нововолинська” протягом багатьох років, у тому числі і на 2018 рік, відбувається у таких вкрай недостатніх обсягах, що завершення робіт на цьому об’єкті буде здійснюватися ще багато років. На момент введення в експлуатацію шахта – новобудова буде виглядати морально і технічно застарілою.

Важкий фінансовий стан державного сектору вітчизняної вугільної промисловості є наслідком великого дефіциту обігових коштів на вуглевидобувних підприємствах, в тому числі власних, а також інвестицій як недержавних, так і державних. До речі зовнішні недержавні інвестиції тут зовсім відсутні, а видатки держбюджету на вугільну галузь зменшуються з кожним роком. Так, наприклад, у 2014 році вугледобувним підприємствам фактично надано держпідтримки у обсязі 4,4 млрд. грн, що на 343,0 млн. грн. менше, ніж у 2013 році. У 2015 році цими ж підприємствами отримано трохи більше 2,0 млрд. гривень. За підсумками 2016 року галузь отримала з бюджету (із усіма змінами) 2,295 млрд. грн., а 2017 року  — 2,157 млрд. грн., або на 6% менше.

Тому вкрай важливою є проблема  скорішого уточнення в сучасних умовах основних напрямків, принципів, термінів реформування та розвитку вітчизняної вугільної промисловості з чітким визначенням джерел, механізмів і обсягів фінансування програмних заходів. У зв’язку з чим Кабінетом Міністрів України прийнято низку важливих Урядових документів, зокрема:

  • Концепцію реформування та розвитку вугільної галузі на період

до 2020 року (далі Концепція)  та  план  заходів щодо її реалізації на 2017 рік, які схвалено розпорядженням КМУ від 24 травня 2017р. № 733 – р.

  • Розпорядження КМУ від 06.12.17 № 1019 – р. “Про утворення

державного підприємства “Національна вугільна компанія” до складу якого включено 19 державних підприємств шляхом приєднання. (ШУ Південнодо-нбаське №1, Шахта ім. М.С. Сургая, Селидіввугілля, Торецьквугілля, Мирно-градвугілля, Первомайськвугілля, Волиньвугілля,  Львіввугілля,  Новолинсь-кий ремонтно-механічний завод, Дондіпровуглемаш, Південьдіпромаш, Дер- жавний науково-дослідний  інститут  організації і механізації шахтного буді-вництва, Дніпродіпрошахт, НТЦ Вуглеінновація, УкрНДІпроект, Дирекція по будівництву  об’єктів,  Передпускова  дирекція  шахти  №10  Нововолинська, Укршахтгідрозахист, Укрвуглереструктуризація).

  • Порядок використання   коштів  у  державному  бюджеті  для

здійснення  заходів із забезпечення вітчизняного виробництва вугільної про-дукції та подальшого реформування державного сектору вугільної промисло-вості, який затверджено Постановою КМУ від 07.02.18 № 63.

  • В бюджеті України  на 2018 рік  передбачені  державні  дотації

вугільній галузі у розмірі 1,3 млрд. грн., у тому числі – 400,0 млн. грн. на модернізацію та технічне переоснащення шахт.

  • Ціна на енергетичне вугілля державних шахт рекомендована про-

токолом наради Міненерговугілля від 31.10.2017 у розмірі 2425 грн./т при ка-

лорійності 5200 ккал/кг та діє з 01.11.2017 року.

Нова концепція насправді є вже п’ятою спробою реформування галузі від часу набуття Україною незалежності. Відлік більш-менш систематизова-них спроб реалізувати подібні “Концепції” починається  від  програми  “Ву-гілля 1994 року (“Про затвердження програми розвитку вугільної промисло-вості  та  соціальної  сфери  шахтарських  регіонів  на  період до 2005 року ”),

програми “Українське вугілля від 2001 року (на період 2001 – 2015 роки), концепції розвитку вугільної промисловості від 2005 року, концепції реформування вугільної галузі України від 2008 року. Також до переліку “концептуальних” можна зарахувати низку документів загального енергетичного або макроекономічного спрямування, які зачіпали питання вугільної промисловості.

Усі попередні документи також враховували питання собівартості й дотаційності видобутого вугілля та необхідності приватизації шахт, закриття збиткових шахт. Нова Концепція, з урахуванням втрати виробничих потужностей з видобутку вугілля на окупованих територіях Донбасу, додатково передбачає план відмови від використання у вітчизняній тепловій генерації антрациту на користь вугілля газових марок, а також збільшення видобутку газового вугілля державними шахтами. Але слід мати на увазі, що усі попередні “концепції” були розраховані на періоди від 10 і більше років. Це визначало їх неодмінну особливість. Нині ж фактично йдеться про початок реалізації Нової Концепції з 2018 року. Тобто поставлено завдання – реалізувати запропоновані реформи і програмні установки за два – три роки. Такий стислий термін вимагає особливого відповідального відношення до реформування вуглепрому як зі сторони вищих рівнів законодавчої та виконавчої влади, так і усіх інших суб’єктів державного управління, а також господарювання незалежно від форми власності.

Аналіз стану справ у вугільній промисловості і в державних органах на всіх рівнях управління свідчить, що вже на початковій стадії реалізації деякі положення Концепції, на наш погляд, потребують уточнення, а для забезпечення їх безумовного впровадження у реальну практику необхідно підсилити концентрацію усіх наявних в Україні законодавчих, виконавчих, виробничо – технічних, фінансово – економічних і організаційних можливостей. Так, вже не виконується ряд завдань Концепції 2020.

По-перше, нею передбачене обсяг видобутку вугілля у 2017 році шахтами Міненерговугілля в цілому на рівні 6,3 млн. тонн, у 2018-му – 8,7 млн. тонн, а в 2019-2020 роках – понад 10 млн. тонн. Але реально видобуто лише 4,8 млн. тонн, або на 910,3 тис. тонн менше до завдання і майже на 950,0 тис. тонн менше ніж у 2016 році. Ця негативна тенденція не подолана і в першому кварталі поточного року. Спад обсягів вуглевидобутку на державних шахтах у порівнянні з аналогічним періодом минулого року перевищив 140,0 тис. тонн. Тобто вже на першому етапі виконання Концепції проглядаються паростки її нездійсненності, як з точки зору подолання збитковості галузі, так і передбаченого Концепцією – у 2019 році повного заміщення антрациту, що використовується на теплових електростанціях і теплоелектроцентралях, вугіллям газової групи.

По-друге. Також нова Концепція приділяє увагу одному з конфліктних питань вугільної галузі, а саме – діяльності державного підприємства з торгівлі вугіллям. У теперішній час існує аж три державних підприємства, що виконують роль державного вугільного трейдера. У 2003 році було створено компанію “Вугілля України”, яка нині має борг у 2,5 млрд. гривень. У 2014-му засновано “Державну вугільну компанію”, яка також активно залучала кредити, зокрема від Укргазбанку, на модернізацію вугільних шахт. На початку 2016 року Уряд створив третю компанію – трейдера – ДП “Держвуглепостач”, яка за словами Прем’єр-міністра України В.Б. Гройсмана  нагадує  “монстра”  в середині вугільної промисловості, який може стати осередком корупції. Щоб не створювати такого “монстра”  мова має йти не про об’єднання перелічених вище компаній, а про створення четвертої, яка відповідатиме завданням нової Концепції.

По-третє. Ще на початку грудня 2017 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 1019 – р. прийняло рішення про створення Національної вугільної компанії. Проте до теперішнього часу це питання не вирішено. Подальше зволікання зі створенням та організацією функціонування такої компанії може взагалі зруйнувати модель перебудовних заходів Концепції 2020 і вкрай ускладнити її реалізацію у стислі строки. Тому, з нашої точки зору, вирішенню зазначеної проблеми необхідно надати додатковий дієвий імпульс.

По-четверте. Новою Концепцією передбачається план реструктуризації та підвищення ефективності шахтного фонду, зокрема, заявлено про реформування 32 державних вугільних підприємств: із них 8 вважаються перспективними і їх намічено залишити у власності держави; 14- вивести на беззбитковість і приватизувати, а 11-ліквідувати. В цілому такий план здається достатньо реальним. Але заявленої беззбитковості шахт державного сектору вугільної промисловості, на наш погляд, можна досягти лише за умови забезпечення у повному обсязі реального фінансування запланованих заходів, у тому числі і за рахунок коштів державного бюджету. Навіть для 8 перспективних шахт, сумарні запаси яких становлять майже 470,0 млн. тонн, а потужності 11,2 млн. тонн вугілля на рік необхідне короткострокове надання державної підтримки протягом 2018-2020 років, тобто на період дії Концепції.

На жаль, у держбюджеті на 2018 рік для галузі закладено кошти, обсяги яких навряд чи забезпечать виконання встановлених завдань. Фактично в котрий раз повторюється практика усіх попередніх років незалежності України, коли питання фінансування стабілізації діяльності і розвитку вугільної промисловості носять в основному декларативний характер. Так, у держбюджеті поточного року на програму “Здійснення заходів із забезпечення вітчизняного виробництва вугільної продукції та подальшого реформування державного сектору вугільної промисловості” передбачено 1,3 млрд. гривень. Із зазначеної суми, за даними Міненерговугілля, 400,0 млн. гривень буде спрямовано на фінансування заходів з модернізації та технічного переоснащення вугільних шахт. У той же час розрахунки показують, що на 2018 рік для забезпечення передбаченого новою Концепцією видобутку державними шахтами 8,7 млн. тонн вугілля необхідно майже 5,5 млрд. грн. лише на покриття витрат із собівартості вугільної продукції. На наш погляд, потребують перегляду у держбюджеті 2018 року у бік збільшення і видатки на ліквідацію збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств, модернізацію і технічне переоснащення вугільних шахт, державну підтримку будівництва шахти № 10 “Нововолинська”.

Підтримка державою такого підходу до коригування показників держбюджету щодо реформування і розвитку вітчизняної вугільної промисловості дозволить, з нашої точки зору, вже у поточному році підвищити конкурентоспроможність державних вугільних шахт та стабілізувати на них соціально-економічний стан.

З метою забезпечення повного виконання завдань, які передбачено “Концепцією реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року”, було б бажаним Міненерговугілля створити систему моніторингу реалізації Концепції, а також з урахуванням результатів моніторингу, — своєчасного розроблення якісних змін та внесення їх до цього програмного для галузі документу.

Про виробничо-технічну та економічну діяльність вугільної промисловості України за січень — грудень 2017 року.

У четвертому кварталі 2017 р. продовжувався спад виробництва вітчизняної вугільної промисловості на тлі загальноукраїнської економічної кризи, продовження війни на сході країни, соціальної напруги в українському суспільстві. Крім того на роботу  вітчизняної  вугільної промисловості у четвертому кварталі 2017 році   продовжували, як і в попередні періоди, свій негативний вплив наступні фактори:  соціальна напруженість в шахтарських колективах,  незадовільний стан матеріально- технічного забезпечення виробничого процесу, істотне зменшення державної підтримки галузі. Найбільш вагомий вплив на роботу галузі здійснюється не тільки і не стільки за рахунок військових дій, які не припиняються на Донбасі, скільки за рахунок байдужого відношення держави до проблем галузі.  До сьогоднішнього часу не відбулося ніяких позитивних зрушень у реформуванні вітчизняної вугільної промисловості.

Фінансово-економічний та виробничий стан галузі мають негативну динаміку та всі передумови для її погіршення в умовах, коли держава не тільки не прикладає зусиль для виправлення ситуації, але й ускладнює її.

На сьогоднішній день в Україні 150 вугільних шахт.

На території, що контролюється терористичними угрупуваннями,  знаходиться 85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальної кількості в Україні. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій.

Вугільна промисловість, яка є однією з базових галузей національної економіки, на сьогоднішній день знаходиться у стадії глибокої рецесії, що з одного боку, обумовлено зовнішньою агресією  на сході країни, з іншого, фінансово – економічною кризою. Динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості показує, що криза в галузі тільки посилюється. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість дрібних та середніх збиткових неперспективних шахт. Значних масштабів набуває знос активної частини промислово – виробничих фондів галузі. Із загального обсягу основного стаціонарного устаткування дві третини його відпрацювали свій нормативний термін і потребують негайної заміни.

Особливо загрозлива ситуація склалася в галузі після початку проведення антитерористичної операції, внаслідок чого було порушено залізничне сполучення, поставка матеріалів і обладнання на вугледобувні підприємства, значно погіршилися розрахунки за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. Впродовж останніх двох років все ж таки, за рахунок рішучих дій як галузевого міністерства так і керівників вугільних підприємств, ситуацію вдалося втримати під контролем. Однак, не дивлячись на це, на підприємствах галузі, які знаходяться на повністю контрольованій території, за останній час значно зменшилися обсяги видобутку вугілля і проведення гірничих виробок. І це є наслідком, в першу чергу, політики держави.  Відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції і відсутність програм заміщення ліквідованої державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції іншими джерелами коштів, призвели до зростання соціальної напруги в шахтарських регіонах. Забезпечення формування якісно нової державної політики у вугільній галузі є важливим фактором відновлення її стратегічної ролі у забезпечені енергетичної безпеки країни, стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності України.

З метою реформування вугільної галузі було підготовлено Концепцію цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки. У відповідності з цим документом планувалося, що із 35 шахт буде вибрано найбільш перспективні, щоб залучити інвестиції та збільшити видобуток. Такі заходи, на думку авторів програми,  дозволили б знизити собівартість продукції та працювати без дотацій.

Передбачалось, що в рамках реалізації програми реформування вугільної галузі, одним із шляхів вирішення проблем буде залучення інвестицій шляхом приватизації збиткових підприємств. Постановою КМУ від 12.05.2015 р. № 271 « Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» затверджено перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації  у 2015 році, а також перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році після їх виключення із Закону України «Про перелік об’єктів  державної власності, що не підлягають приватизації» — у тому числі по Групі В «Добувна промисловість» — 30 шахт, та по групі Г – ДК «Укрторф». У 2015 році програма приватизації вугільних підприємств не прийнята, та відповідно, не виконана. Жодне підприємство не приватизоване. У 2016  році приватизації вугільних підприємств не відбулося. У 2017 р. згідно з наказом ФДМУ № 336 від 01.03.2017 р. «Про затвердження переліків об’єктів груп В та Г, які підлягають підготовці до продажу у 2017 р», серед підприємств вугільної промисловості України, що підлягають підготовці до приватизації, наступні підприємства: Відокремлений підрозділ (далі – ВП) шахта «Бужанська» Державного підприємства (далі – ДП) «Волиньвугілля», ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», ВП «Шахта «Стаханова» ДП «Мирноградвугілля», ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля», ВП «Шахта «5-6» ДП «Мирноградвугілля», ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1», ДП «Шахта «Південнодонбаська №3 ім. М.С. Сургая». У 2016 році Кабінет Міністрів України, нарешті,  своїм розпорядженням схвалив Концепцію Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на період до 2020 року про яку мова йшла вище. Однак, сама концепція викликає більше питань, ніж дає відповідей, особливо щодо можливості  самоокупності галузі та переведення її на бездотаційний режим.

Крім вищезазначених документів, на сьогоднішній день розроблено проект Енергетичної Стратегії України до 2035 року.  Це досить об’ємний документ, який визначає основні напрямки розвитку енергетичних галузей України, в тому числі і вугільної галузі.

Так, у відповідності з вищезгаданою стратегією,  в рамках українського сектору енергетичного вугілля всі марки енергетичного вугілля об’єднано у дві групи: газова група і антрацитова група (у подальшому газове вугілля і антрацит). На думку авторів Стратегії український вугільний ринок в теперішній час характеризується дефіцитом та необхідністю імпорту вугілля  (у зв’язку з втратою контролю над частиною Донецької та Луганської областей) та буде в перспективі характеризуватися надлишком пропозиції у 2025-2035рр. (насамперед у зв’язку зі зменшенням споживання).

У 2015 році Україна спожила 29,6 млн т товарного енергетичного вугілля, лише ~66% якого було забезпечено власним видобутком. Наразі у структурі споживання переважає газове вугілля (66%).

Обсяг видобутку у 2013-2015 рр. скоротився на 50% (в т ч. антрациту на 90%) . Україна перестала бути експортером вугілля та імпортувала 7 млн. т вугілля (мав місце імпорт з Росії, Південноафриканської Республіки  та 9.4 млн. т поставок з неконтрольованих територій). Наразі фізичний стан шахт на неконтрольованих територіях та необхідні додаткові інвестиції у поновлення видобутку на рівні 2012-2013 років є невизначеними.

Очікується, що до 2025 року попит на енергетичне вугілля істотно знизиться завдяки заходам у електроенергетиці та сфері теплопостачання. Основні заходи включають покращення коефіцієнту використання встановленої потужності АЕС, консервацію чи вивід застарілих блоків ТЕС, реконструкцію гідрогенеруючих потужностей, збільшення частки відновлених джерел енергії в загальному первинному постачанні енергії.

Очікується, що попит на газове та антрацитове вугілля скоротиться. Однак, остаточний обсяг попиту у 2035 р. буде залежати від стратегічних рішень щодо електрогенеруючих потужностей на довгостроковому горизонті. В теперішній час всі потужності з видобутку антрациту знаходяться на неконтрольованій Україною власній території (23.3 млн т/рік). У разі приєднання неконтрольованих територій, за думкою авторів Стратегії, у 2022 р. виникне їх надлишок.

При цьому собівартість видобутку як газового, так і антрацитового вугілля на державних шахтах буде неконкурентоспроможна на міжнародному ринку у 2025-2035рр.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що держава, в особі уряду, через реалізацію Стратегії намагається зробити все можливе для істотного скорочення залежності вітчизняної енергетики від вуглевидобутку. Наскільки ця Стратегія буде ефективною – покаже час.

Структура шахтного фонду державних вугледобувних підприємств свідчить про старіння основних фондів (40% усіх шахт експлуатуються понад 70 років). Також слід відзначити суттєве відставання темпів реконструкції і технічного переозброєння шахт, наявність застарілих технологій та скорочення наукового потенціалу галузі за відсутності рішучих реформ. Ситуація вкрай ускладнюється через воєнні події на сході України, руйнування інфраструктури вугільної галузі. Це ставить на порядок денний питання закриття шахт, передусім тих, що були зруйновані та пошкоджені на неконтрольованих територіях.

Закриття збиткових шахт і  відповідно здійснення заходів соціальної підтримки та створення умов для перенавчання та працевлаштування працівників, що вивільняються, є  найважливішим питанням. Всі вищезазначені заходи потребують відповідного бюджетного фінансування.

 

Видатки бюджету на вугільну галузь зменшуються з кожним роком. Так, наприклад. підприємствами вугільної промисловості станом на 31.12. 2014 році фактично отримано 4,4 млрд. грн., що на 343 млн. грн. менше, ніж у 2013 році. А у 2015 році цими ж підприємствами отримано трохи більше 2,0 млрд. грн.

На початок 2016 року обсяг бюджетних асигнувань на вугільну галузь за планом становив 1 445 580,6 тис. грн. Зважаючи на скрутний стан вугледобувних підприємств до держбюджету протягом 2016 року п’ять разів вносилися зміни. У підсумку до кінця року обсяг бюджетних асигнувань було збільшено, але навіть це збільшення не вирішило проблему дефіциту коштів для багатьох вугільних підприємств.

Крім того, необхідно зауважити, що починаючи з 2013 року і по теперішній час фінансування технічного переоснащення очисних та прохідницьких забоїв з державного бюджету не здійснюється.

З метою недопущення вищезгаданих наслідків, Міненерговугілля надало наступні мінімальні пропозиції щодо видатків бюджету на вугільну галузь у 2016 рік. Збільшити фінансування за наступними бюджетними програмами:

— державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції на 1,0 млрд. грн.;

— реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості на 350 млн. грн.

Крім того, передбачити фінансування за бюджетною програмою «Державна підтримка будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств та виконання програми реновації гірничо-шахтного обладнання у сумі 700 млн. грн.

З метою прискорення будівництва шахти № 10 «Нововолинська», Міненерговугілля прийнято рішення щодо виділення зі складу проекту 1 – ї черги будівництва потужністю 450 тис. тонн вугілля на рік.

У 2016 році  виконувалось 14 проектів ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Знаходилися на стадії підготовки до ліквідації 4 шахти (ДП «Шахта ім. Коротченка», ДП «Шахта № 5 «Нововолинська», ДП «Шахта «Візейська», ДП «Шахта № 1 «Нововолинська»). Утримувалося 2 водовідливні комплекси, будівництво і реконструкція яких були передбачені проектами ліквідації шахт.

За підсумками 2016 року вугільна галузь отримала з бюджету (із змінами) у вигляді дотацій  2 294 713,9 тис. грн. На 2017 р. було заплановано бюджетне фінансування  підприємств вугільної галузі в обсязі 2 157 101,6 тис. грн., або на 6 % менше, ніж було фактично отримано у 2016 р. Що ж чекає вугільну галузь в 2018 році? У відповідності з проектом бюджета на наступний рік кошти передбачені лише на ліквідацію збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств у розмірі – майже 753 млн.грн., на заходи з охорони праці та підвищення техніки безпеки — 100 млн.грн. та на гірничорятувальні заходи – 290 млн. грн. Здійснення заходів із забезпечення вітчизняного виробництва вугільної продукції та подальшого реформування державного сектору вугільної промисловості – 1 300 000,0. І це все, що уряд планує виділити на вугільну галузь у 2018 році. Судячи з цих цифр, можна стверджувати єдине – вугільна галузь фактично буде знищена. Напевно, теперішні очільники держави впевнені, що краще закуповувати вугілля за кордоном, ніж підтримувати вітчизняну вугільну галузь.

Станом на 1.01.2017 р. заборгованість по заробітній платі працівникам підприємств Міненерговугілля за 2016 рік – відсутня. Станом на 13.01.2017 р. існувала заборгованість Міненерговугілля по заробітній платі за 2015 рік в обсязі 68 623,7 тис. грн. Станом на 1 лютого 2017 року на державних вугледобувних підприємствах Міненерговугілля України , що знаходяться на підконтрольній українській владі території, загальна заборгованість із виплати заробітної плати становила майже 71 млн. грн. та збільшилась з початку року на 34,8 млн. грн. або на 96,6 % (на 01.01.2017 р. заборгованість складала 36,09 млн.грн.).

За четвертий квартал 2017 року видобуток рядового вугілля підприємствами Міненерговугілля  України фактично склав 4840 тис. т, що на 406 тис. т або на 5,8 % менше ніж за аналогічний період попереднього року. У ситуації, що реально склалася, державні вугледобувні підприємства продовжують, як і в попередньому кварталі, демонструвати прискорення стагнації вугледобувного виробництва.

Гірничі показники роботи підприємств галузі також у четвертому кварталі 2017 року погіршувались. Так, наприклад, з початку року було проведено 50,6 км підготовчих виробок, що складає лише 86,2% віл показників попереднього року. Як свідчить наведена статистика, стан справ  у галузі далекий від нормального. Про нарощування обсягів видобутку взагалі можна не говорити без покращення стану підготовчих робіт.

Однією з проблем галузі залишається висока собівартість вугільної продукції. Реалізація заходів щодо оптимізації собівартості вугільної продукції має певною мірою оздоровити виробничий та фінансово-економічний стан вугледобувних підприємств ДП “Львіввугілля” та “Волиньвугілля”, а також деяких шахт, які розташовані на контрольованих Україною територіях Донецької та Луганської областей.

Метою Програми реформування вугільної промисловості  є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування державних підприємств вугільної галузі, реалізація системних заходів з використання її потенціалу для збільшення обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і переведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним вирішенням екологічних і соціальних проблем шахтарських регіонів.

Основними шляхами розв’язання проблем вугільної галузі є також залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація (консервація) збиткових вугледобувних підприємств.

Програмою, яка була розроблена раніше Міненерговугілля і запропонована для розгляду і схвалення урядом, з метою оптимізації роботи державних підприємств вугільної галузі, пропонувалося:

  • 24 шахти (перспективні), які мають понад 1,0 млрд. т промислових запасів вугілля і можливість в найкоротші терміни виходу на беззбиткову роботу перевести до складу Державної вугільної компанії (ДВК);
  • 5 шахт з низькими техніко – економічними показниками, високим зносом шахтного фонду, великими обсягами капітальних інвестицій, але значним обсягом запасів вугілля, понад 150 млн. т, планувалося законсервувати з червня 2015 р.;
  • 6 шахт, які закінчують відпрацювання промислових запасів або не мають можливості виходу на беззбиткову роботу при значних капітальних інвестиціях, передбачалося ліквідувати у 2015 р.

Крім того, було передбачено Програмою створення в структурі  ДВК            3 –ох виробничих дирекцій: Донецької, Луганської, та Західно — Української та ліквідація 7 –и апаратів управління державних підприємств загальною чисельністю 733 чол.

Планувалося перетворення 4 – х державних підприємств (самостійних шахт) у відокремленні підрозділи ДВК.

На етапі передачі шахт до консервації та ліквідації передбачалося здійснити оптимізацію підпорядкованості підприємств допоміжного призначення та об’єктів соціальної інфраструктури.

Вкрай важливим для сьогодення також є максимальне використання у виробництві науково – технологічної модернізації підприємств вугільної промисловості шляхом використання новітніх розробок галузевих інститутів.

Передбачалося, що всі заходи цієї Програми з метою ефективного реформування вугільної галузі будуть реалізовані шляхом оптимізації державної підтримки, забезпечення самоокупності видобутку вугілля і поетапного скороченні до 2020 року державної підтримки до мінімального обсягу. При цьому вже у другому півріччі 2016 року передбачалося переведення підприємств вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.

Планувалося, що після 2020 року діючі підприємства вугільної галузі повністю функціонуватимуть в рамках ринкових відносин, а держава не буде регулювати та дотувати їх діяльність. Реформування галузі мало би  створити базові умови для залучення приватних інвестицій у її розвиток, що в свою чергу дозволило би зберегти роль вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави.

Усвідомлюючи загальносуспільну важливість реформування вугільної галузі та важливість гострих соціальних питань, пов’язаних з таким реформуванням,  підприємство “Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України” пропонувало раніше і сьогодні продовжує наполягати на наступних заходах з метою  відновлення та модернізації вугільної промисловості.

Враховуючи, що вітчизняна вугільна промисловість вже тривалий час перебуває у критичному стані, який зараз перетворився на катастрофічний, внаслідок військового конфлікту в Донбасі, слід ставити завдання не про просте її відтворення у форматі, що склався в минулому, а про радикальну організаційно-економічну та техніко-технологічну модернізацію з орієнтацією на досягнення беззбитковості галузі. Для цього необхідні заходи, які слід негайно розпочати стосовно тієї  частини вугільної галузі, що зараз підпорядкована українській владі, а потім, після відновлення української влади на всій території Донбасу, — стосовно галузі в цілому. Зазначені заходи можуть мати наступний вигляд:

  1. Передусім треба передбачити виведення з експлуатації найбільш збиткових, занедбаних шахт, у першу чергу – з числа зруйнованих і затоплених, які потребують значних витрат на відновлення, а в подальшому – значних дотацій. За орієнтовними експертними оцінками — це 50-60 шахт. Але одночасне закриття такої кількості шахт є проблематичним з різних міркувань: соціальних, енергетичної безпеки країни, фінансових можливостей. Цей процес має зайняти 5-7 років.

Частину (приблизно половину) зазначених шахт доцільно перевести у режим консервації: одні з них з перетворенням на водовідкачувальні станції – у разі потреби за гідрогеологічними висновками, другі – з метою тимчасового заощадження коштів на їх ліквідацію, треті – для збереження можливості подальшої реконструкції з виведенням на беззбиткову роботу. Складені попередні переліки шахт, що підлягають виведенню з експлуатації (консервації, ліквідації), доцільно щороку коригувати, виходячи з реального стану шахт, створюючи таким чином конкурентні стимули для шахт щодо їх

збереження або включення до числа діючих, тобто змагання за право на існування.

  1. Визнати хибним повне скасування дотацій державним шахтам в найближчі два – три роки. Стосовно державних шахт, що залишаються в експлуатації, необхідно забезпечити їх тимчасове (до технічної модернізації) дотування у повному обсязі (включаючи капітальні кошти на просте відтворення виробничих потужностей) і збільшити субсидування технічного переоснащення (розширеного відтворення) на конкурсних засадах за умови подальшого скасування або істотного зменшення поточних дотацій. Відповідно слід суттєво удосконалити систему державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств з наданням їй стимулюючого характеру, використавши наявні науково-методичні розробки.
  2. Потребує реформування організаційно-економічна структура державного сектору вугільної промисловості з орієнтацією на створення у ньому ринкового конкурентного середовища.

Існуючі державні унітарні вугледобувні підприємства слід укрупнити і корпоратизувати з наданням шахтам (шахтоуправлінням) у їх складі статусу дочірніх підприємств. Така реорганізація має підвищити економічну самостійність та відповідальність підприємств і водночас спростити процедури їх подальшого можливого роздержавлення.

У руслі тенденцій по децентралізації влади доцільно розглянути питання щодо створення на базі існуючих підприємств регіональних державних акціонерних компаній на рівні областей. В цьому разі, наприклад, їм має виділятися на ряд років наперед загальна сума державного фінансування і надаватися право самостійно розподіляти цю суму за напрямами використання (дотування, субсидування технічного переоснащення і реконструкції, фінансування виведення з експлуатації тощо), тобто значною мірою самостійно проводити політику стосовно державного сектора вугільної галузі.

  1. Необхідно здійснити лібералізацію ринку вугільної продукції із скасуванням так званого оптового ринку вугілля, як це й передбачалося прийнятою у 2010 р. програмою реформ, шляхом переходу до укладення прямих договорів (контрактів) між виробниками і споживачами вугільної продукції та впровадження біржової (аукціонної) торгівлі вугіллям. При цьому нинішнього оператора оптового ринку вугілля – державне підприємство “Вугілля України” доцільно не ліквідувати, як намічалося раніше, а перетворити на галузевий інформаційно-консалтинговий центр з функціями моніторингу та прогнозування ринку вугільної продукції, відповідного інформаційного забезпечення органів влади та підприємств, розробки пропозицій щодо захисту внутрішнього вугільного ринку, посередництва в укладанні договорів (контрактів) між виробниками та споживачами вугілля та ін.
  2. Необхідно продовжити роздержавлення вугільної промисловості шляхом приватизації або передачі в концесію чи оренду державних вугледобувних підприємств. При цьому слід відмовитися від “кампанійщини” і здійснювати ці процеси в міру попиту, удосконаливши існуючу нормативно-правову базу.

Водночас слід сприяти  поширенню накопиченого певного позитивного досвіду спільної розробки вугільних родовищ державними і приватними підприємствами, а також інших форм державно-приватного партнерства.

  1. Недержавний сектор вугільної промисловості, який загалом успішно функціонує у ринковому середовищі, не потребує термінового і кардинального реформування. Разом з тим слід вжити рішучих заходів щодо припинення або легалізації несанкціонованого видобування вугілля з так званих “копанок”.
  2. У сфері техніко-технологічної модернізації вугільної промисловості треба не тільки впроваджувати існуючу сучасну високопродуктивну техніку і передові технології, але й працювати над створенням і використанням принципово нових засобів виймання вугілля в унікальних за складністю умовах українських родовищ, що з часом можуть бути затребуваними й на світовому ринку. Слід розглянути питання щодо створення спільного, за участі держави та приватного бізнесу на умовах державно-приватного партнерства, інноваційного (венчурного) фонду з відповідними механізмами комерціалізації науково-технічних розробок.
  3. Радикальна модернізація вугільної промисловості буде пов’язана, безумовно, зі значним скороченням зайнятого в галузі персоналу. Необхідно удосконалити діюче законодавство щодо соціального захисту працівників, що вивільняються, з урахуванням досвіду Німеччини, Великобританії, Польщі, та розробити і реалізувати дієві заходи щодо створення нових робочих місць у депресивних шахтарських регіонах з використанням державних і приватних інвестиційних ресурсів.
  4. Визначаючи вугільну промисловість суттєвим чинником енергетичної безпеки країни, треба однак відмовитися від ще поширеної серед фахівців орієнтації на максимальне забезпечення вітчизняної економіки власним вугіллям, віддавши пріоритет досягненню беззбитковості вугільної галузі. Імпорт якісного і за прийнятною ціною вугілля, який вже й зараз становить відчутну частку паливно-енергетичного балансу, має стати суттєвою складовою енергетичної політики, для чого слід розвивати відповідну інфраструктуру (глибоководні порти, тощо).
  5. Прискореному й успішному здійсненню радикальної та багатопланової модернізації паливно-енергетичного комплексу і в тому числі вугільної промисловості України могла би суттєво посприяти матеріальна й інтелектуальна допомога європейської спільноти. Конкретні сфери та форми такої допомоги мають бути визначені в процесі розробки відповідної програми.
  6. Реальними видаються такі орієнтовні терміни виконання основних заходів щодо відновлення та модернізації вугільної промисловості:

1) відновлення зруйнованих і пошкоджених шахт – до  2024 рр.;

2) поетапне (спочатку в частині вугільної галузі, що зараз підпорядкована   українській   владі,   а   потім  у всій    галузі)  впровадження

удосконаленої загальної системи державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств – до 2024 р.;

3) поетапне впровадження удосконаленої системи соціального захисту працівників, що вивільняються внаслідок реструктуризації та модернізації галузі – до 2020 р.;

4) реформування організаційно-економічної структури державного сектору галузі (корпоратизація вугледобувних підприємств, створення регіональних державних акціонерних вугільних компаній) –  до 2020 р.;

5) лібералізація вугільного ринку (перехід до укладення прямих контрактів між виробниками і споживачами вугільної продукції, впровадження біржової, аукціонної торгівлі вугіллям) – протягом 2018 — 2019 р.;

6) створення галузевого інноваційно-венчурного фонду за участю державного та приватного бізнесу – до 2019 р.;

7) реструктуризація галузі –

консервація збиткових шахт – до 2020 р.

ліквідація збиткових шахт – до 2025 р.;

8) приватизація, передача в концесію або оренду державних шахт – до 2025 р.;

9) припинення практики надання бюджетних дотацій (державної підтримки за собівартістю продукції) вугледобувних підприємств – до 2025 р.;

10) припинення усіх форм систематичного субсидування (державної фінансової підтримки) вугледобувних підприємств – 2025 р.

Для фінансування заходів щодо відновлення та модернізації вугледобувних, вуглезбагачувальних та інших підприємств вугільної промисловості України поряд з коштами вітчизняних інвесторів передбачається залучити кошти міжнародних донорів. Терміни виконання заходів мають індикативний характер і мають змінюватися відповідно до змінення військово-політичного стану в Донбасі.

Окрім впливу складного воєнно-політичного стану у Донбасі, фінансовий дисбаланс у традиційно збитковій вугільній промисловості України, як і раніше, не тільки зберігається, але й посилюється за рахунок таких основних факторів:

  • неухильного зростання, порівняно з попереднім роком, цін на матеріали та обладнання для вугледобувного виробництва;
  • відсутності коштів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції;
  • практичного припинення реформування в 2013-2016 роках державного сектора галузі;
  • недостатньо гнучкої експортно-імпортної політики щодо вугільної продукції.

 

Як вже зазначалося вище, уряд ухвалив Концепцію Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на період до 2020 року на основі якої буде ґрунтуватися вся Програма перетворень у галузі. Залишається надія, що нарешті така Програма стане програмою дій, а не декларацій. Сутність даної концепції полягає у наступному.

Концепція підтверджує, що вугільна промисловість є і залишається однією з базових галузей національної економіки. Загострює увагу на те, що переважна більшість вугільних підприємств потребує реконструкції і оновлення основних фондів. Відмічає негативний вплив на галузь військових дій на Донбасі, в результаті яких було порушено залізничне сполучення, постачання матеріалів та обладнання, погіршився стан взаєморозрахунків за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті вищезазначених негативних факторів скоротився обсяг вуглевидобутку, зменшився обсяг підготовчих робіт.

Концепція наводить аналіз виникнення проблем та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом. Серед таких причин об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать: складність гірничо – геологічних умов видобутку вугілля, вкрай недостатні обсяги капітальних вкладень в нове будівництво та відновлення основних фондів, недосконалість цінової і тарифної політики, відсутність коштів на придбання високопродуктивної очисної та прохідницької техніки, та інші. Суб’єктивні фактори пов’язані з постійними структурними перетвореннями в галузі, які не завжди були достатньо обґрунтованими.

Метою концепції є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування вугільної галузі, здійснення системних заходів з використання її потенціалу для зростання обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і проведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним розв’язанням екологічних та соціальних проблем шахтарських регіонів і створення сприятливих умов для приватизації шахт.

Концепція розглядає три можливих варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає залишення існуючої ситуації ( обмеженість державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості та відсутність державної підтримки на технічне переоснащення) без змін. Перевагою такого варіанта є економія коштів державного бюджету, які мають спрямовуватися на реструктуризацію, охорону праці, соціальні виплати, зберігання природного середовища на протязі 5 років. Негативною стороною є зменшення інвестиційної привабливості вугледобувних підприємств, скорочення обсягів видобутку, зростання заборгованості із заробітної плати та ін.

Другий варіант передбачає державну підтримку підприємств галузі, можливість залучення кредитів інвесторів під державні гарантії. Переваги: збереження основних фондів, кадрів, зняття соціальної напруги, утримання досягнутих обсягів видобутку. Недоліки: збільшення навантаження на державний бюджет на постійній основі, неможливість виходу на беззбитковий рівень роботи, низька інвестиційна привабливість, ризик щодо реальної можливості повернення кредитів.

Третій, оптимальний варіант розв’язання полягає у проведенні ефективного реформування вугільної галузі, а саме: удосконалення нормативно-правової бази для реструктуризації; проведення фінансового оздоровлення підприємств; оптимізація профільних активів; підвищення інвестиційної привабливості, вироблення механізмів соціального захисту вивільнених працівників, прискорення підготовки до приватизації.

Третій варіант дасть змогу здійснити заходи з ліквідації збиткових шахт, вивести підприємства галузі на беззбитковий рівень роботи, створить привабливі умови для інвесторів на ін.

Третій варіант може передбачати надання державної підтримки на загальних засадах відповідно до законодавства на обмежений період часу. Основним ризиком у застосуванні такого підходу є залежність строку технічного переоснащення перспективних та ліквідація або консервація вугледобувних підприємств від стабільного фінансування в повному обсязі.

Концепція  передбачає шляхи і способи розв’язання проблеми та строк виконання Програми. Основними шляхами розв’язання є реформування галузі, залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація або консервація неперспективних вугледобувних підприємств, виключення факторів високої собівартості, у тому числі низької продуктивності праці. Шахтний фонд пропонується розділити на наступні групи:

  • перспективні шахти, які мають значний обсяг промислових запасів і які в найкоротший термін здатні вийти на беззбитковий рівень роботи;
  • неперспективні шахти.

У свою чергу неперспективні шахти розподіляються на ті, що підлягають консервації і ті, що підлягають ліквідації.

У рамках Програми планується забезпечити здійснення заходів з метою зменшення витрат та збільшення дохідної частини шляхом прискорення роботи з підготовки до ліквідації неперспективних шахт та безумовне їх виконання у визначені строки, оптимізація управлінського персоналу, чисельності робітників, підпорядкованості підприємств допоміжного призначення, об’єктів соціальної інфраструктури та ін.

Виконання Програми дасть змогу забезпечити:

  • створення привабливих умов для приватизації;
  • оптимізацію та поступове припинення державної підтримки галузі;
  • запровадження механізму соціального захисту працівників, що звільняються в процесі реформування галузі;
  • повне забезпечення національної економіки вітчизняною вугільною продукцією;
  • надання соціальних пільг та гарантій, визначених законодавством для працівників підприємств вугільної галузі.

Програма має бути профінансована за рахунок коштів державного бюджету України та інших не заборонених законодавством джерел.

Результати роботи призначені для керівників, інженерно-технічних та економічних працівників  Федерація роботодавців ПЕК України як при програмуванні поточного функціонування, так і для розвитку та удосконалення власної виробничо-технічної бази.

Виконаний етап науково-технічної роботи відповідає вимогам календарного плану в частині змісту і термінів виконання.

Результати  роботи  розглянуто  на  науково-технічному  семінарі підприємства „Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України” (протокол № 10 від 25 грудня 2017 р.).

Галузева рада у вугільно-промисловому комплексі повідомляє про реєстрацію звернення ПАТ ДТЕК Енерго з ініціативою розробки проекту професійного стандарту для інтегрованої професійної назви робіт «Гірник-універсал».

Галузева рада у вугільно-промисловому комплексі повідомляє про реєстрацію звернення ПАТ ДТЕК Енерго з ініціативою розробки проекту професійного стандарту для інтегрованої професійної назви робіт «Гірник-універсал».

Склад робочої групи від розробника за посиланням https://drive.google.com/open?id=0B0NFakIubrvrR255UkpSM0F5MVk

Підготовка кваліфікованих робітників здійснюється відповідно до переліку професій, наведених у Класифікаторі професій. Та безперервний процес оновлення в усіх сферах економічної діяльності через упровадження новітніх технологій, гнучких автоматизованих виробництв потребує істотного змінювання вимог до сучасного працівника ізумовлює необхідність в наявності на виробництві робітників з новими інтегрованими (укрупненими) професіями, назви яких повинні бути внесені  до Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010.

Розробка професійного стандарту «Гірник-універсал», який поєднує професії Гірник підземний, Машиніст підземних установок, Стовбуровий, Гірник з ремонту гірничих виробок,  відображає поточні і перспективні потреби роботодавців гірничої галузі в інтегрованих кваліфікаціях.

 

Рішенням Галузевої ради при Всеукраїнському об’єднанні організацій роботодавців «Федерація роботодавців паливно-енергетичного комплексу України» в вугільно-промисловому комплексі (протокол від 05 грудня 2017 р. № 27) затверджено і оприлюднено за посиланням «План роботи Галузевої ради у вуглепромисловому комплексі на 2018-2019 рр» (https://drive.google.com/file/d/1LpK7EnJVs88LnTLVX1DYzpuIeAuH6EYW/view?usp=sharing )

Рішенням Галузевої ради при Всеукраїнському об’єднанні організацій роботодавців «Федерація роботодавців паливно-енергетичного комплексу України» в вугільно-промисловому комплексі (протокол від 05 грудня 2017 р. № 27) затверджено і оприлюднено за посиланням «План роботи Галузевої ради у вуглепромисловому комплексі на 2018-2019 рр» (https://drive.google.com/file/d/1LpK7EnJVs88LnTLVX1DYzpuIeAuH6EYW/view?usp=sharing )

Рішенням Галузевої ради при Всеукраїнському об’єднанні організацій роботодавців «Федерація роботодавців паливно-енергетичного комплексу України» в електроенергетичному комплексі (протокол від 05 грудня 2017 р. № 26) затверджено і оприлюднено за посиланням «План роботи Галузевої ради у електроенергетичному комплексі на 2018-2019 рр» https://drive.google.com/file/d/1OMxVGa7PTMXDh9uEoqHHYUhwGjz1CvK0/view?usp=sharing

Рішенням Галузевої ради при Всеукраїнському об’єднанні організацій роботодавців «Федерація роботодавців паливно-енергетичного комплексу України» в електроенергетичному комплексі (протокол від 05 грудня 2017 р. № 26) затверджено і оприлюднено за посиланням «План роботи Галузевої ради у електроенергетичному комплексі на 2018-2019 рр»https://drive.google.com/file/d/1OMxVGa7PTMXDh9uEoqHHYUhwGjz1CvK0/view?usp=sharing