На роботу  вітчизняної  вугільної промисловості у третьому кварталі 2017 році   продовжували, як і в попередні періоди, свій негативний вплив наступні фактори:  загальноукраїнська економічна криза, соціальна напруженість в шахтарських колективах,  незадовільний стан матеріально- технічного забезпечення виробничого процесу, істотне зменшення державної підтримки галузі. Найбільш вагомий вплив на роботу галузі здійснюється не тільки і не стільки за рахунок військових дій, які не припиняються на Донбасі, скільки за рахунок байдужого відношення держави до проблем галузі.  До сьогоднішнього часу не відбулося ніяких позитивних зрушень у реформуванні вітчизняної вугільної промисловості.

Фінансово-економічний та виробничий стан галузі мають негативну динаміку та всі передумови для її погіршення в умовах, коли держава не тільки не прикладає зусиль для виправлення ситуації, але й ускладнює її.

На території, що контролюється терористичними угрупуваннями,  знаходиться 85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальної кількості в Україні. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля, а 25 шахт – коксівне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій.

Вугільна промисловість, яка є однією з базових галузей національної економіки, на сьогоднішній день знаходиться у стадії глибокої рецесії, що з одного боку, обумовлено зовнішньою агресією  на сході країни, з іншого, фінансово – економічною кризою. Динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості показує, що криза в галузі тільки посилюється. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість дрібних та середніх збиткових неперспективних шахт. Значних масштабів набуває знос активної частини промислово – виробничих фондів галузі. Із загального обсягу основного стаціонарного устаткування дві третини його відпрацювали свій нормативний термін і потребують негайної заміни.

Особливо загрозлива ситуація склалася в галузі після початку проведення антитерористичної операції, внаслідок чого було порушено залізничне сполучення, поставка матеріалів і обладнання на вугледобувні підприємства, значно погіршилися розрахунки за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. Впродовж останніх двох років все ж таки, за рахунок рішучих дій як галузевого міністерства так і керівників вугільних підприємств, ситуацію вдалося втримати під контролем. Однак, не дивлячись на це, на підприємствах галузі, які знаходяться на повністю контрольованій території, за останній час значно зменшилися обсяги видобутку вугілля і проведення гірничих виробок. І це є наслідком, в першу чергу, політики держави.  Відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції і відсутність програм заміщення ліквідованої державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції іншими джерелами коштів, призвели до зростання соціальної напруги в шахтарських регіонах. Забезпечення формування якісно нової державної політики у вугільній галузі є важливим фактором відновлення її стратегічної ролі у забезпечені енергетичної безпеки країни, стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності України.

З метою реформування вугільної галузі було підготовлено Концепцію цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015 – 2020 роки. У відповідності з цим документом планувалося, що із 35 шахт буде вибрано найбільш перспективні, щоб залучити інвестиції та збільшити видобуток. Такі заходи, на думку авторів програми,  дозволили б знизити собівартість продукції та працювати без дотацій.

Передбачалось, що в рамках реалізації програми реформування вугільної галузі, одним із шляхів вирішення проблем буде залучення інвестицій шляхом приватизації збиткових підприємств. Постановою КМУ від 12.05.2015 р. № 271 « Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» затверджено перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації  у 2015 році, а також перелік об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році після їх виключення із Закону України «Про перелік об’єктів  державної власності, що не підлягають приватизації» — у тому числі по Групі В «Добувна промисловість» — 30 шахт, та по групі Г – ДК «Укрторф». У 2015 році програма приватизації вугільних підприємств не прийнята, та відповідно, не виконана. Жодне підприємство не приватизоване. У 2016  році приватизації вугільних підприємств не відбулося. У 2017 р. згідно з наказом ФДМУ № 336 від 01.03.2017 р. «Про затвердження переліків об’єктів груп В та Г, які підлягають підготовці до продажу у 2017 р», серед підприємств вугільної промисловості України, що підлягають підготовці до приватизації, наступні підприємства: Відокремлений підрозділ (далі – ВП) шахта «Бужанська» Державного підприємства (далі – ДП) «Волиньвугілля», ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», ВП «Шахта «Капітальна» ДП «Мирноградвугілля», ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля», ВП «Шахта «5/6» ДП «Мирноградвугілля», ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаська №1», ДП «Шахта « ім. М.С. Сургая». У 2016 році Кабінет Міністрів України, нарешті,  своїм розпорядженням схвалив Концепцію Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на період до 2020 року про яку мова йшла вище. Однак, сама концепція викликає більше питань, ніж дає відповідей, особливо щодо можливості  самоокупності галузі та переведення її на бездотаційний режим.

Крім вищезазначених документів, на сьогоднішній день розроблено проект Енергетичної Стратегії України до 2035 року.  Це досить об’ємний документ, який визначає основні напрямки розвитку енергетичних галузей України, в тому числі і вугільної галузі.

Так, у відповідності з вищезгаданою стратегією,  в рамках українського сектору енергетичного вугілля всі марки енергетичного вугілля об’єднано у дві групи: газова група і антрацитова група (у подальшому газове вугілля і антрацит). На думку авторів Стратегії український вугільний ринок в теперішній час характеризується дефіцитом та необхідністю імпорту вугілля  (у зв’язку з втратою контролю над частиною Донецької та Луганської областей) та буде в перспективі характеризуватися надлишком пропозиції у 2025-2035рр. (насамперед у зв’язку зі зменшенням споживання).

У 2015 році Україна спожила 29,6 млн т товарного енергетичного вугілля, лише ~66% якого було забезпечено власним видобутком. Наразі у структурі споживання переважає газове вугілля (66%).

Обсяг видобутку у 2013-2015 рр. скоротився на 50% (в т ч. антрациту на 90%) . Україна перестала бути експортером вугілля та імпортувала 7 млн. т вугілля (мав місце імпорт з Росії, Південноафриканської Республіки  та 9.4 млн. т поставок з неконтрольованих територій). Наразі фізичний стан шахт на неконтрольованих територіях та необхідні додаткові інвестиції у поновлення видобутку на рівні 2012-2013 років є невизначеними.

Очікується, що до 2025 року попит на енергетичне вугілля істотно знизиться завдяки заходам у електроенергетиці та сфері теплопостачання. Основні заходи включають покращення коефіцієнту використання встановленої потужності АЕС, консервацію чи вивід застарілих блоків ТЕС, реконструкцію гідрогенеруючих потужностей, збільшення частки відновлених джерел енергії в загальному первинному постачанні енергії.

Очікується, що попит на газове та антрацитове вугілля скоротиться. Однак, остаточний обсяг попиту у 2035р. буде залежати від стратегічних рішень щодо електрогенеруючих потужностей на довгостроковому горизонті. В теперішній час всі потужності з видобутку антрациту знаходяться на неконтрольованій Україною власній території (23.3 млн т/рік). У разі приєднання неконтрольованих територій, за думкою авторів Стратегії, у 2022 р. виникне їх надлишок.

При цьому собівартість видобутку як газового, так і антрацитового вугілля на державних шахтах буде неконкурентоспроможна на міжнародному ринку у 2025-2035рр.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що держава, в особі уряду, через реалізацію Стратегії намагається зробити все можливе для істотного скорочення залежності вітчизняної енергетики від вуглевидобутку. Наскільки ця Стратегія буде ефективною – покаже час.

Структура шахтного фонду державних вугледобувних підприємств свідчить про старіння основних фондів (40% усіх шахт експлуатуються понад 70 років). Також слід відзначити суттєве відставання темпів реконструкції і технічного переозброєння шахт, наявність застарілих технологій та скорочення наукового потенціалу галузі за відсутності рішучих реформ. Ситуація вкрай ускладнюється через воєнні події на сході України, руйнування інфраструктури вугільної галузі. Це ставить на порядок денний питання закриття шахт, передусім тих, що були зруйновані та пошкоджені на неконтрольованих територіях.

Закриття збиткових шахт і  відповідно здійснення заходів соціальної підтримки та створення умов для перенавчання та працевлаштування працівників, що вивільняються, є  найважливішим питанням. Всі вищезазначені заходи потребують відповідного бюджетного фінансування.

 

Видатки бюджету на вугільну галузь зменшуються з кожним роком. Так, наприклад. підприємствами вугільної промисловості станом на 31.12. 2014 році фактично отримано 4,4 млрд. грн., що на 343 млн. грн. менше, ніж у 2013 році. А у 2015 році цими ж підприємствами отримано трохи більше 2,0 млрд. грн.

На початок 2016 року обсяг бюджетних асигнувань на вугільну галузь за планом становив 1 445 580,6 тис. грн. Зважаючи на скрутний стан вугледобувних підприємств до держбюджету протягом 2016 року п’ять разів вносилися зміни. У підсумку до кінця року обсяг бюджетних асигнувань було збільшено, але навіть це збільшення не вирішило проблему дефіциту коштів для багатьох вугільних підприємств.

Крім того, необхідно зауважити, що починаючи з 2013 року і по теперішній час фінансування технічного переоснащення очисних та прохідницьких забоїв з державного бюджету не здійснюється.

З метою недопущення вищезгаданих наслідків, Міненерговугілля надало наступні мінімальні пропозиції щодо видатків бюджету на вугільну галузь у 2016 рік. Збільшити фінансування за наступними бюджетними програмами:

— державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції на 1,0 млрд. грн.;

— реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості на 350 млн. грн.

Крім того, передбачити фінансування за бюджетною програмою «Державна підтримка будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств та виконання програми реновації гірничо-шахтного обладнання у сумі 700 млн. грн.

З метою прискорення будівництва шахти № 10 «Нововолинська», Міненерговугілля прийнято рішення щодо виділення зі складу проекту 1 – ї черги будівництва потужністю 450 тис. тонн вугілля на рік.

У 2016 році  виконувалось 14 проектів ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Знаходилися на стадії підготовки до ліквідації 4 шахти (ДП «Шахта ім. Коротченка», ДП «Шахта № 5 «Нововолинська», ДП «Шахта «Візейська», ДП «Шахта № 1 «Нововолинська»). Утримувалося 2 водовідливні комплекси, будівництво і реконструкція яких були передбачені проектами ліквідації шахт.

За підсумками 2016 року вугільна галузь отримала з бюджету (із змінами) у вигляді дотацій  2 294 713,9 тис. грн. На 2017 р. заплановано бюджетне фінансування  підприємств вугільної галузі в обсязі 2 157 101,6 тис. грн., або на 6 % менше, ніж було фактично отримано у 2016 р. Що ж чекає вугільну галузь в 2018 році? У відповідності з проектом бюджета на наступний рік кошти передбачені лише на ліквідацію збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств у розмірі – майже 753 млн.грн., на заходи з охорони праці та підвищення техніки безпеки — 100 млн.грн. та на гірничорятувальні заходи – 290 млн. грн. І це все, що уряд планує виділити на вугільну галузь у 2018 році. Напевно, теперішні очільники держави впевнені, що краще закуповувати вугілля за кордоном, ніж підтримувати вітчизняну вугільну галузь.

Станом на 1.01.2017 р. заборгованість по заробітній платі працівникам підприємств Міненерговугілля за 2016 рік – відсутня. Станом на 13.01.2017 р. існувала заборгованість Міненерговугілля по заробітній платі за 2015 рік в обсязі 68 623,7 тис. грн. Станом на 1 лютого 2017 року на державних вугледобувних підприємствах Міненерговугілля України , що знаходяться на підконтрольній українській владі території, загальна заборгованість із виплати заробітної плати становила майже 71 млн. грн. та збільшилась з початку року на 34,8 млн. грн. або на 96,6 % (на 01.01.2017 р. заборгованість складала 36,09 млн.грн.).

За третій квартал 2017 року видобуток вугілля підприємствами Міненерговугілля  України фактично склав 3553 тис. тонн, що на 813,4 тис. тонн або на 18,6 % менше ніж за аналогічний період попереднього року. У загальному обсязі кам’яного вугілля:  коксівне вугілля складає 662,7 тис. тонн,  що на 8,3 тис. тонн або на 1,2 % менше ніж за аналогічний період попереднього року; енергетичне вугілля – 2890,4 тис. тонн, що на 805 тис. тонн або на                  21,8 % менше ніж за аналогічний період попереднього року.

У ситуації, що реально склалася, державні вугледобувні підприємства продовжують, як і в попередньому кварталі, демонструвати прискорення стагнації вугледобувного виробництва.

Негативна динаміка вуглевидобутку державними підприємствами очевидна. Показники роботи державних підприємств у третьому   кварталі 2017 р. з загального вуглевидобутку становили 81,4 % від показників аналогічного періоду попереднього року.

Гірничі показники роботи підприємств галузі також у третьому кварталі 2017 року погіршувались. Так, наприклад, з початку року було проведено 36,7 км підготовчих виробок, що на 7,2 км менше ніж за  аналогічний період попереднього року і відповідно складає лише 83,6 %. Серед всього обсягу підготовчих виробок, розкривних та підготовчих за 3 кв.  2017 р. –  24,8 км, що менше від показників аналогічного періоду 2016 р. на 12,4 км, або на 33,3 %, що є вкрай незадовільним показником. Обсяг проведення підготовчих виробок з механізованим навантаженням становить 16,8 км,  що на 14,4 км або на 46,2 % менше в порівнянні з  аналогічним періодом 2016 р.  В тому числі комбайнами  — 14,1 км. або лише 51,6 % від попередніх аналогічних показників 2016 р. Питома вага проведення виробок з механізованим навантаженням                      50,5 %. Це  менше від аналогічного періоду попереднього року на 24,1 %. Видобуток вугілля з діючих очисних забоїв у  3 кв. 2017 р. – 3135,1 тис. тонн, або 81,6 % від відповідного періоду 2016 р. Середньодіюча кількість очисних забоїв  – 40,6, що складає 89,8 % від  аналогічних показників 2016 р.  Середньодіюча  лінія очисних забоїв відповідно – 7089 м, що на 560 м менше від попереднього періоду. Навантаження при цьому на діючий очисний забій 568,9 тонни. Середньомісячне просування лінії ДОЗ – 21,4 м, що становить в порівнянні з аналогічним попереднім періодом 81,4 %. За  3 кв. 2017 року введено забоїв 20, що на 11 одиниць або на 35,5 % менше від порівняльного періоду 2016 р. В тому числі КМЗ – 12. Введено лінії ДОЗ – 3047 м, що на 2015 м менше від  3 кв. 2016 р. За  3 кв. 2017 р. вибуло забоїв — 23. Вибуло лінії ДОЗ 3792 м, що складає 85,5 % від показників аналогічного періоду попереднього року. Як свідчить наведена статистика гірничих показників, стан справ  у галузі далекий від нормального. Про нарощування обсягів видобутку взагалі можна не говорити без покращення стану підготовчих робіт.

Економічні показники у 3 кв. 2017 р. наступні.  Обсяг товарної продукції в оптових цінах  склав 3603,8 млн. грн., що на 609,5 млн. грн.,  або на 14,5 % менше від  3 кв. 2016 р. Реалізація товарної продукції в оптових цінах  склала 3657,9 млн. грн., що на 555,4 млн. грн. менше  від аналогічного періоду попереднього року. Реалізація продукції в грошовій формі – 3631,6 млн. грн., або  86,7%  від 3 кв. 2016 р. Продуктивність праці робітника по видобутку вугілля на шахтах у  3 кв. 2017 р. становила 12 тонн (на 0,6 т менше ніж у аналогічному періоді 2016 р.).  Оптова ціна 1 тонни готової товарної вугільної продукції  у 3 кв. 2017 р. зросла на 75,75 грн. в порівнянні з  3 кв. 2016 р. і склала 1591,15 грн., тобто зросла на 5 % . Собівартість 1 тонни готової вугільної продукції у 3 кв. 2017 р. становила 2759,96 грн.  Фонд оплати праці  (вугілля) у  3 кв. 2017 р. – 2661 млн.  грн. (-646,6 млн. грн. , або менше на 19,5 %) ніж за 3 кв. попереднього року. Середньомісячна заробітна плата у другому кварталі 2017 р. :

-трудящих: 7980,9 грн. (зменшення по відношенню до 3 кв. 2016 р. на 2,6 %)

-промперсоналу: 8162,1 грн. (зменшення по відношенню до  3 кв. 2106 р. на 2,6%)

-робітників по видобутку вугілля 7804 грн. (зменшення по відношенню до 3 кв. 2016 р. на 4,5%)

 

Однією з проблем галузі залишається висока собівартість вугільної продукції. Реалізація заходів щодо оптимізації собівартості вугільної продукції має певною мірою оздоровити виробничий та фінансово-економічний стан вугледобувних підприємств ДП “Львіввугілля” та “Волиньвугілля”, а також деяких шахт, які розташовані на контрольованих Україною територіях Донецької та Луганської областей.

Метою Програми реформування вугільної промисловості  є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування державних підприємств вугільної галузі, реалізація системних заходів з використання її потенціалу для збільшення обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і переведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним вирішенням екологічних і соціальних проблем шахтарських регіонів.

Основними шляхами розв’язання проблем вугільної галузі є також залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація (консервація) збиткових вугледобувних підприємств.

Програмою, яка була розроблена раніше Міненерговугілля і запропонована для розгляду і схвалення урядом, з метою оптимізації роботи державних підприємств вугільної галузі, пропонувалося:

• 24 шахти (перспективні), які мають понад 1,0 млрд. тонн промислових запасів вугілля і можливість в найкоротші терміни виходу на беззбиткову роботу перевести до складу Державної вугільної компанії (ДВК);
• 5 шахт з низькими техніко – економічними показниками, високим зносом шахтного фонду, великими обсягами капітальних інвестицій, але значним обсягом запасів вугілля, понад 150 млн. тонн, планувалося законсервувати з червня 2015 р.;
• 6 шахт, які закінчують відпрацювання промислових запасів або не мають можливості виходу на беззбиткову роботу при значних капітальних інвестиціях, передбачалося ліквідувати у 2015 р.

Крім того, було передбачено Програмою створення в структурі  ДВК            3 –ох виробничих дирекцій: Донецької, Луганської, та Західно — Української та ліквідація 7 –и апаратів управління державних підприємств загальною чисельністю 733 чол.

Планувалося перетворення 4 – х державних підприємств (самостійних шахт) у відокремленні підрозділи ДВК.

На етапі передачі шахт до консервації та ліквідації передбачалося здійснити оптимізацію підпорядкованості підприємств допоміжного призначення та об’єктів соціальної інфраструктури.

Вкрай важливим для сьогодення також є максимальне використання у виробництві науково – технологічної модернізації підприємств вугільної промисловості шляхом використання новітніх розробок галузевих інститутів.

Передбачалося, що всі заходи цієї Програми з метою ефективного реформування вугільної галузі будуть реалізовані шляхом оптимізації державної підтримки, забезпечення самоокупності видобутку вугілля і поетапного скороченні до 2020 року державної підтримки до мінімального обсягу. При цьому вже у другому півріччі 2016 року передбачалося переведення підприємств вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим і, відповідно, скасування державної підтримки на собівартість вугільної продукції.

Планувалося, що після 2020 року діючі підприємства вугільної галузі повністю функціонуватимуть в рамках ринкових відносин, а держава не буде регулювати та дотувати їх діяльність. Реформування галузі мало би  створити базові умови для залучення приватних інвестицій у її розвиток, що в свою чергу дозволило би зберегти роль вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави.

Усвідомлюючи загальносуспільну важливість реформування вугільної галузі та важливість гострих соціальних питань, пов’язаних з таким реформуванням,  підприємство “Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України” пропонувало раніше і сьогодні продовжує наполягати на наступних заходах з метою  відновлення та модернізації вугільної промисловості.

Враховуючи, що вітчизняна вугільна промисловість вже тривалий час перебуває у критичному стані, який зараз перетворився на катастрофічний, внаслідок військового конфлікту в Донбасі, слід ставити завдання не про просте її відтворення у форматі, що склався в минулому, а про радикальну організаційно-економічну та техніко-технологічну модернізацію з орієнтацією на досягнення беззбитковості галузі. Для цього необхідні заходи, які слід негайно розпочати стосовно тієї  частини вугільної галузі, що зараз підпорядкована українській владі, а потім, після відновлення української влади на всій території Донбасу, — стосовно галузі в цілому. Зазначені заходи можуть мати наступний вигляд:

1. Передусім треба передбачити виведення з експлуатації найбільш збиткових, занедбаних шахт, у першу чергу – з числа зруйнованих і затоплених, які потребують значних витрат на відновлення, а в подальшому – значних дотацій. За орієнтовними експертними оцінками — це 50-60 шахт. Але одночасне закриття такої кількості шахт є проблематичним з різних міркувань: соціальних, енергетичної безпеки країни, фінансових можливостей. Цей процес має зайняти 5-7 років.

Частину (приблизно половину) зазначених шахт доцільно перевести у режим консервації: одні з них з перетворенням на водовідкачувальні станції – у разі потреби за гідрогеологічними висновками, другі – з метою тимчасового заощадження коштів на їх ліквідацію, треті – для збереження можливості подальшої реконструкції з виведенням на беззбиткову роботу. Складені попередні переліки шахт, що підлягають виведенню з експлуатації (консервації, ліквідації), доцільно щороку коригувати, виходячи з реального стану шахт, створюючи таким чином конкурентні стимули для шахт щодо їх

збереження або включення до числа діючих, тобто змагання за право на існування.

2. Визнати хибним повне скасування дотування державних шахт в найближчі два – три роки. Стосовно державних шахт, що залишаються в експлуатації, необхідно забезпечити їх тимчасове (до технічної модернізації) дотування у повному обсязі (включаючи капітальні кошти на просте відтворення виробничих потужностей) і збільшити субсидування технічного переоснащення (розширеного відтворення) на конкурсних засадах за умови подальшого скасування або істотного зменшення поточних дотацій. Відповідно слід суттєво удосконалити систему державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств з наданням їй стимулюючого характеру, використавши наявні науково-методичні розробки.
3. Потребує реформування організаційно-економічна структура державного сектору вугільної промисловості з орієнтацією на створення у ньому ринкового конкурентного середовища.

Існуючі державні унітарні вугледобувні підприємства слід укрупнити і корпоратизувати з наданням шахтам (шахтоуправлінням) у їх складі статусу дочірніх підприємств. Така реорганізація має підвищити економічну самостійність та відповідальність підприємств і водночас спростити процедури їх подальшого можливого роздержавлення.

У руслі тенденцій по децентралізації влади доцільно розглянути питання щодо створення на базі існуючих підприємств регіональних державних акціонерних компаній на рівні областей. В цьому разі, наприклад, їм має виділятися на ряд років наперед загальна сума державного фінансування і надаватися право самостійно розподіляти цю суму за напрямами використання (дотування, субсидування технічного переоснащення і реконструкції, фінансування виведення з експлуатації тощо), тобто значною мірою самостійно проводити політику стосовно державного сектора вугільної галузі.

4. Необхідно здійснити лібералізацію ринку вугільної продукції із скасуванням так званого оптового ринку вугілля, як це й передбачалося прийнятою у 2010 р. програмою реформ, шляхом переходу до укладення прямих договорів (контрактів) між виробниками і споживачами вугільної продукції та впровадження біржової (аукціонної) торгівлі вугіллям. При цьому нинішнього оператора оптового ринку вугілля – державне підприємство “Вугілля України” доцільно не ліквідувати, як намічалося раніше, а перетворити на галузевий інформаційно-консалтинговий центр з функціями моніторингу та прогнозування ринку вугільної продукції, відповідного інформаційного забезпечення органів влади та підприємств, розробки пропозицій щодо захисту внутрішнього вугільного ринку, посередництва в укладанні договорів (контрактів) між виробниками та споживачами вугілля та ін.
5. Необхідно продовжити роздержавлення вугільної промисловості шляхом приватизації або передачі в концесію чи оренду державних вугледобувних підприємств. При цьому слід відмовитися від “кампанійщини” і здійснювати ці процеси в міру попиту, удосконаливши існуючу нормативно-правову базу.

Водночас слід сприяти  поширенню накопиченого певного позитивного досвіду спільної розробки вугільних родовищ державними і приватними підприємствами, а також інших форм державно-приватного партнерства.

6. Недержавний сектор вугільної промисловості, який загалом успішно функціонує у ринковому середовищі, не потребує термінового і кардинального реформування. Разом з тим слід вжити рішучих заходів щодо припинення або легалізації несанкціонованого видобування вугілля з так званих “копанок”.
7. У сфері техніко-технологічної модернізації вугільної промисловості треба не тільки впроваджувати існуючу сучасну високопродуктивну техніку і передові технології, але й працювати над створенням і використанням принципово нових засобів виймання вугілля в унікальних за складністю умовах українських родовищ, що з часом можуть бути затребуваними й на світовому ринку. Слід розглянути питання щодо створення спільного, за участі держави та приватного бізнесу на умовах державно-приватного партнерства, інноваційного (венчурного) фонду з відповідними механізмами комерціалізації науково-технічних розробок.
8. Радикальна модернізація вугільної промисловості буде пов’язана, безумовно, зі значним скороченням зайнятого в галузі персоналу. Необхідно удосконалити діюче законодавство щодо соціального захисту працівників, що вивільняються, з урахуванням досвіду Німеччини, Великобританії, Польщі, та розробити і реалізувати дієві заходи щодо створення нових робочих місць у депресивних шахтарських регіонах з використанням державних і приватних інвестиційних ресурсів.
9. Визначаючи вугільну промисловість суттєвим чинником енергетичної безпеки країни, треба однак відмовитися від ще поширеної серед фахівців орієнтації на максимальне забезпечення вітчизняної економіки власним вугіллям, віддавши пріоритет досягненню беззбитковості вугільної галузі. Імпорт якісного і за прийнятною ціною вугілля, який вже й зараз становить відчутну частку паливно-енергетичного балансу, має стати суттєвою складовою енергетичної політики, для чого слід розвивати відповідну інфраструктуру (глибоководні порти, тощо).
10. Прискореному й успішному здійсненню радикальної та багатопланової модернізації паливно-енергетичного комплексу і в тому числі вугільної промисловості України могла би суттєво посприяти матеріальна й інтелектуальна допомога європейської спільноти. Конкретні сфери та форми такої допомоги мають бути визначені в процесі розробки відповідної програми.
11. Реальними видаються такі орієнтовні терміни виконання основних заходів щодо відновлення та модернізації вугільної промисловості:

1) відновлення зруйнованих і пошкоджених шахт – 2017 — 2019рр.;

2) впровадження тимчасового порядку державної фінансової підтримки підприємств-споживачів вугільної продукції, придбаної за ціною, вищою за ринкову, у підприємств-виробників цієї продукції, розташованих на території, що зараз не контролюється українською владою,  2017 – 2018 р.р.;

3) поетапне (спочатку в частині вугільної галузі, що зараз підпорядкована   українській   владі,   а   потім  у всій    галузі)  впровадження

удосконаленої загальної системи державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств – 2018 р.;

4) поетапне впровадження удосконаленої системи соціального захисту працівників, що вивільняються внаслідок реструктуризації та модернізації галузі — 2018 р.;

5) реформування організаційно-економічної структури державного сектору галузі (корпоратизація вугледобувних підприємств, створення регіональних державних акціонерних вугільних компаній) – 2018 р.;

6) лібералізація вугільного ринку (перехід до укладення прямих контрактів між виробниками і споживачами вугільної продукції, впровадження біржової, аукціонної торгівлі вугіллям) -2018 р.;

7) створення галузевого інноваційно-венчурного фонду за участю державного та приватного бізнесу – 2018 р.;

8) реструктуризація галузі –

консервація збиткових шахт – до 2020 р.

ліквідація збиткових шахт – до 2025 р.;

9) приватизація, передача в концесію або оренду державних шахт – до 2025 р.;

10) припинення практики надання бюджетних дотацій (державної підтримки за собівартістю продукції) вугледобувних підприємств – до 2025 р.;

11) припинення усіх форм систематичного субсидування (державної фінансової підтримки) вугледобувних підприємств – 2025 р.

Для фінансування заходів щодо відновлення та модернізації вугледобувних, вуглезбагачувальних та інших підприємств вугільної промисловості України поряд з коштами вітчизняних інвесторів передбачається залучити кошти міжнародних донорів. Терміни виконання заходів мають індикативний характер і мають змінюватися відповідно до змінення військово-політичного стану в Донбасі.

Окрім впливу складного воєнно-політичного стану у Донбасі, фінансовий дисбаланс у традиційно збитковій вугільній промисловості України, як і раніше, не тільки зберігається, але й посилюється за рахунок таких основних факторів:

• неухильного зростання, порівняно з попереднім роком, цін на матеріали та обладнання для вугледобувного виробництва;
• відсутності коштів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції;
• практичного припинення реформування в 2013-2016 роках державного сектора галузі;
• недостатньо гнучкої експортно-імпортної політики щодо вугільної продукції.

 

Як вже зазначалося вище, уряд ухвалив Концепцію Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на період до 2020 року на основі якої буде ґрунтуватися вся Програма перетворень у галузі. Залишається надія, що нарешті така Програма стане програмою дій, а не декларацією. Сутність даної концепції полягає у наступному.

Концепція підтверджує, що вугільна промисловість є і залишається однією з базових галузей національної економіки. Загострює увагу на те, що переважна більшість вугільних підприємств потребує реконструкції і оновлення основних фондів. Відмічає негативний вплив на галузь військових дій на Донбасі, в результаті яких було порушено залізничне сполучення, постачання матеріалів та обладнання, погіршився стан взаєморозрахунків за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті вищезазначених негативних факторів скоротився обсяг вуглевидобутку, зменшився обсяг підготовчих робіт.

Концепція наводить аналіз виникнення проблем та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом. Серед таких причин об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать: складність гірничо – геологічних умов видобутку вугілля, вкрай недостатні обсяги капітальних вкладень в нове будівництво та відновлення основних фондів, недосконалість цінової і тарифної політики, відсутність коштів на придбання високопродуктивної очисної та прохідницької техніки, та інші. Суб’єктивні фактори пов’язані з постійними структурними перетвореннями в галузі, які не завжди були достатньо обґрунтованими.

Метою концепції є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування вугільної галузі, здійснення системних заходів з використання її потенціалу для зростання обсягів видобутку вугілля, підвищення ефективності і проведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності з одночасним розв’язанням екологічних та соціальних проблем шахтарських регіонів і створення сприятливих умов для приватизації шахт.

Концепція розглядає три можливих варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає залишення існуючої ситуації ( обмеженість державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості та відсутність державної підтримки на технічне переоснащення) без змін. Перевагою такого варіанта є економія коштів державного бюджету, які мають спрямовуватися на реструктуризацію, охорону праці, соціальні виплати, зберігання природного середовища на протязі 5 років. Негативною стороною є зменшення інвестиційної привабливості вугледобувних підприємств, скорочення обсягів видобутку, зростання заборгованості із заробітної плати та ін.

Другий варіант передбачає державну підтримку підприємств галузі, можливість залучення кредитів інвесторів під державні гарантії. Переваги: збереження основних фондів, кадрів, зняття соціальної напруги, утримання досягнутих обсягів видобутку. Недоліки: збільшення навантаження на державний бюджет на постійній основі, неможливість виходу на беззбитковий рівень роботи, низька інвестиційна привабливість, ризик щодо реальної можливості повернення кредитів.

Третій, оптимальний варіант розв’язання полягає у проведенні ефективного реформування вугільної галузі, а саме: удосконалення нормативно-правової бази для реструктуризації; проведення фінансового оздоровлення підприємств; оптимізація профільних активів; підвищення інвестиційної привабливості, вироблення механізмів соціального захисту вивільнених працівників, прискорення підготовки до приватизації.

Третій варіант дасть змогу здійснити заходи з ліквідації збиткових шахт, вивести підприємства галузі на беззбитковий рівень роботи, створить привабливі умови для інвесторів на ін.

Третій варіант може передбачати надання державної підтримки на загальних засадах відповідно до законодавства на обмежений період часу. Основним ризиком у застосуванні такого підходу є залежність строку технічного переоснащення перспективних та ліквідація або консервація вугледобувних підприємств від стабільного фінансування в повному обсязі.

Концепція  передбачає шляхи і способи розв’язання проблеми та строк виконання Програми. Основними шляхами розв’язання є реформування галузі, залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація або консервація неперспективних вугледобувних підприємств, виключення факторів високої собівартості, у тому числі низької продуктивності праці. Шахтний фонд пропонується розділити на наступні групи:

• перспективні шахти, які мають значний обсяг промислових запасів і які в найкоротший термін здатні вийти на беззбитковий рівень роботи;
• неперспективні шахти.

У свою чергу неперспективні шахти розподіляються на ті, що підлягають консервації і ті, що підлягають ліквідації.

У рамках Програми планується забезпечити здійснення заходів з метою зменшення витрат та збільшення дохідної частини шляхом прискорення роботи з підготовки до ліквідації неперспективних шахт та безумовне їх виконання у визначені строки, оптимізація управлінського персоналу, чисельності робітників, підпорядкованості підприємств допоміжного призначення, об’єктів соціальної інфраструктури та ін.

Виконання Програми дасть змогу забезпечити:

• створення привабливих умов для приватизації;
• оптимізацію та поступове припинення державної підтримки галузі;
• запровадження механізму соціального захисту працівників, що звільняються в процесі реформування галузі;
• повне забезпечення національної економіки вітчизняною вугільною продукцією;
• надання соціальних пільг та гарантій, визначених законодавством для працівників підприємств вугільної галузі.

Програма має бути профінансована за рахунок коштів державного бюджету України та інших не заборонених законодавством джерел.

Результати роботи призначені для керівників, інженерно-технічних та економічних працівників  Федерація роботодавців ПЕК України як при програмуванні поточного функціонування, так і для розвитку та удосконалення власної виробничо-технічної бази.