/Результати роботи вітчизняної вугільної промисловості у першому кварталі 2015 року

Результати роботи вітчизняної вугільної промисловості у першому кварталі 2015 року

Необхідно відмітити, що на результати роботи вітчизняної  вугільної промисловості  загалом у першому кварталі 2015 року негативним чином глобально впливала військово–політична ситуація у Донецькій і Луганській областях, яка незважаючи на домовленості про чергове припинення вогню, залишається нестабільною, а на деяких дільницях – вкрай напруженою. І звичайно, незадовільний фінансово-економічний та виробничий стан галузі став також наслідком загальної економічної кризи в Україні, що продовжує поглиблюватися.

Станом на 01 січня 2015 року в Україні було у наявності 150 вугільних шахт. З них 69 шахт не працювало, у тому числі 49 – через територіальне розташування на підконтрольній терористичним угрупуванням зоні; 12 – шахти третьої групи, що готувалися до закриття та 8 шахт, які розташовані поза зоною бойових дій.

На території, що контролюється терористичними угрупуваннями,  знаходиться 85 шахт всіх форм власності, або 57% від їх загальної кількості в Україні. З них 60 шахт видобувають енергетичне вугілля. Із 90 шахт, які формально перебувають у сфері управління Міненерговугілля, 55 розташовані на контрольованій сепаратистами території, а 35 – поза зоною ведення бойових дій. З 55 шахт станом на 01.01.2015 року 25 вугледобувних підприємств в середньому видобували 11 тис. тонн вугілля на добу, а решта (30 шахт) підтримувалися в режимі життєзабезпечення (вентиляція та водовідлив).

З 35 державних шахт, які розташовані на контрольованій Україною території, 33 шахти в середньому у березні 2015 року видобували 15 тис. тонн вугілля на добу, а 2 – знаходяться в режимі водовідливу.

За січень-березень 2015 року видобуток вугілля в Україні в цілому склав 9 млн. 382,04 тис. тонн, що на 2,3 млн. тонн (майже на 20%) менше планового рівня та на 11,6 млн. тонн, або на 44,6% менше ніж за аналогічний період минулого року. У першому кварталі галузь стабільно щомісяця погіршувала виробничі показники і особливо незадовільно працювала у березні. Всього у цьому місяці було видобуто 3025,4 тис. тонн вугілля. Але зазначене на 1142,4 тис. тонн (на 27,4%) менше ніж передбачалося виробничою програмою. Ще гірші результати з видобутку вугілля енергетичного призначення. Його видобуто в обсязі 2374,3 тис. тонн, або лише 65% від запланованого.

У ситуації, що реально склалася на Донбасі, держава поки ще не знайшла дієвих важелів та стимулів для суттєвого збільшення вуглевидобутку на шахтах, які знаходяться у державній власності. Вони, на жаль, навпаки демонструють прискорення стагнації вугледобувного виробництва. Так, у першому кварталі 2015 року на шахтах, що знаходяться у сфері управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, видобуто  всього 1 млн. 679,6 тис. тонн, або  лише   70,0% до  плану.

При цьому досягнутий обсяг видобутку складає тільки 26,1% рівня аналогічного періоду минулого року. Провальним і на державних шахтах став березень. Обсяг видобутку в цілому на них склав 465,9 тис. тонн, або лише 54,2% від запланованого. З видобутком енергетичного вугілля проблема залишається ще більш гострою. Його обсяг у березні фактично досяг 261,4 тис. тонн. Але зазначене становить всього 42,6% від програмного завдання. В результаті доля видобутку вугілля у державному секторі галузі у загальноукраїнському впала до 18,1%, тобто до найнижчого рівня за роки реформування вітчизняної вугільної промисловості.

Тому для сталого забезпечення економіки, комунально-побутових споживачів та населення електричною енергією Україна з жовтня минулого року збільшила імпорт енергетичного вугілля як з далекого зарубіжжя, так і Росії. Проте, через незадовільну роботу вітчизняних вугільних шахт, а також деструктивну цінову політику держави на вітчизняне та імпортоване вугілля та електричну енергію стан забезпечення теплових електростанцій вугіллям до цього часу залишається вкрай незадовільним. Уряд вимушений був задіяти прямі закупки електричної енергії у Російській Федерації. Політика заміщення дефіциту вітчизняного енергетичного вугілля імпортованим буде продовжуватися і в 2015 році. При цьому найважливішою складовою цієї політики, з нашої точки зору, має стати створення правових, організаційних, матеріально-технічних та фінансово-економічних умов для прискорення розвитку вугледобувного виробництва на українських шахтах.

У теперішній час Міністерством енергетики та вугільної промисловості формується оновлений паливно-енергетичний баланс. Зокрема, для збалансованої роботи енергосистем України заплановано використати 28,0 млн. тонн вугілля, а також накопичити на складах теплових електростанцій 2,5-3,0 млн. тонн. Баланс має уточнюватися щомісяця з урахуванням ситуації на паливно-енергетичному ринку. Але чи не найважливішим є якомога скоріше визначити обсяг вугілля українського походження, яке буде закладатися у паливно-енергетичний баланс. Також планується максимально завантажити енергоблоки ТЕС, що працюють на газовому вугіллі, якого у теперішній час є надлишок, при мінімальному завантаженні енергоблоків, які працюють на антрациті. Зараз ціна однієї тонни вугілля коливається від 1000 до 1500 гривень і підприємства, які здійснюють видобуток і постачання цього енергоносія, проводять заходи щодо оптимізації собівартості вугільної продукції.

Реалізація запланованого дозволить оздоровити виробничий та фінансово-економічний стан вугледобувних підприємств ДП “Львіввугілля” та “Волиньвугілля”, а також деяких шахт, які розташовані на контрольованими Україною територіями Донецької та Луганської областей. Проте, для кардинального вирішення проблем вітчизняної вугільної промисловості, а також підвищення її ролі у забезпеченні необхідного рівня енергетичної безпеки нашої держави необхідно прискорити розробку “Програми відновлення та модернізації вугільної промисловості України” хоча б на найближчу перспективу – 2015-2020 роки. За умови прийняття та з урахуванням її реалізації програму можна було б розвинути на середню та довгострокову перспективи.

Особливу увагу в галузі необхідно приділити вирішенню соціальних проблем шахтарів. Серед першочергових – погашення заборгованості із заробітної плати. За даними статистичного спостереження на підприємствах вугільної галузі, що належить до сфери управління Міненерговугілля і які розташовані на підконтрольній органам влади України території, заборгованість з виплати заробітної плати працівникам на 01.03.2015 року становила 391,7 млн. грн., у тому числі на вугледобувних підприємствах – 369,1 млн. гривень. Упродовж березня цього року сума боргу із заробітної плати працівникам зменшилася на 231,0 млн. гривень, або на 59,0%. Станом на 30.03.2015 року вона становила 160,7 млн. грн., у тому числі на вугледобувних підприємствах — 138,3 млн. гривень. У прийнятому у квітні поточного року Верховною Радою України Законі “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” передбачено виділити 400,0 млн. грн. на погашення заборгованості шахтарям по заробітній платі. Виконання цієї законодавчої норми, безумовно, буде сприяти суттєвому оздоровленню фінансів на вугільних шахтах, а також соціально-психологічного клімату в шахтарських колективах.

Поряд з цим підприємство “Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України” прийняло участь в розробці пропозицій щодо формування “Програми відновлення та модернізації вугільної промисловості”.

Як відомо, вітчизняна вугільна промисловість вже тривалий час перебуває у критичному стані, який зараз перетворився на катастрофічний внаслідок військового конфлікту в Донбасі. Зважаючи на це, слід ставити завдання не про просте її відтворення у форматі, що склався в минулому, а про радикальну організаційно-економічну та техніко-технологічну модернізацію з орієнтацією на досягнення беззбитковості галузі. Для цього необхідні заходи, які слід негайно розпочати стосовно тієї  частини вугільної галузі, що зараз підпорядкована українській владі, а потім, після відновлення української влади на всій території Донбасу, — стосовно галузі в цілому. Зазначені заходи можуть мати наступний вигляд:

  1. Передусім треба передбачити виведення з експлуатації найбільш збиткових, занедбаних шахт, у першу чергу – з числа зруйнованих і затоплених, які потребують значних витрат на відновлення, а в подальшому – значних дотацій. За орієнтовними експертними оцінками — це 50-60 шахт. Але одночасне закриття такої кількості шахт є проблематичним з різних міркувань: соціальних, енергетичної безпеки країни, фінансових можливостей. Цей процес має зайняти 5-7 років.

Частину (приблизно половину) зазначених шахт доцільно перевести у режим консервації: одні з них з перетворенням на водовідкачувальні станції – у разі потреби за гідрогеологічними висновками, другі – з метою тимчасового заощадження коштів на їх ліквідацію, треті – для збереження можливості подальшої реконструкції з виведенням на беззбиткову роботу. Складені попередні переліки шахт, що підлягають виведенню з експлуатації (консервації, ліквідації), доцільно щороку коригувати, виходячи з реального стану шахт, створюючи таким чином конкурентні стимули для шахт щодо їх

збереження або включення до числа діючих, тобто змагання за право на існування.

  1. Визнати хибним повне скасування дотування державних шахт вже у 2015 році. Стосовно державних шахт, що залишаються в експлуатації, необхідно забезпечити їх тимчасове (до технічної модернізації) дотування у повному обсязі (включаючи капітальні дотації на просте відтворення виробничих потужностей) і збільшити субсидування технічного переоснащення (розширеного відтворення) на конкурсних засадах за умови подальшого скасування або істотного зменшення поточних дотацій. Відповідно слід суттєво удосконалити систему державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств з наданням їй стимулюючого характеру, використавши наявні науково-методичні розробки.
  2. Потребує реформування організаційно-економічна структура державного сектору вугільної промисловості з орієнтацією на створення у ньому ринкового конкурентного середовища.

Існуючі державні унітарні вугледобувні підприємства слід укрупнити і корпоратизувати з наданням шахтам (шахтоуправлінням) у їх складі статусу дочірніх підприємств. Така реорганізація має підвищити економічну самостійність та відповідальність підприємств і водночас спростити процедури їх подальшого можливого роздержавлення.

У руслі тенденцій до децентралізації влади доцільно розглянути питання щодо створення на базі існуючих підприємств регіональних державних акціонерних компаній на рівні областей. В цьому разі, наприклад, їм має виділятися на ряд років наперед загальна сума державного фінансування і надаватися право самостійно розподіляти цю суму за напрямами використання (дотування, субсидування технічного переоснащення і реконструкції, фінансування виведення з експлуатації тощо), тобто значною мірою самостійно проводити політику стосовно державного сектора вугільної галузі.

  1. Необхідно здійснити лібералізацію ринку вугільної продукції із скасуванням так званого оптового ринку вугілля, як це й передбачалося прийнятою у 2010 р. програмою реформ, шляхом переходу до укладення прямих договорів (контрактів) між виробниками і споживачами вугільної продукції та впровадження біржової (аукціонної) торгівлі вугіллям. При цьому нинішнього оператора оптового ринку вугілля – державне підприємство “Вугілля України” доцільно не ліквідувати, як намічалося раніше, а перетворити на галузевий інформаційно-консалтинговий центр з функціями моніторингу та прогнозування ринку вугільної продукції, відповідного інформаційного забезпечення органів влади та підприємств, розробки пропозицій щодо захисту внутрішнього вугільного ринку, посередництва в укладанні договорів (контрактів) між виробниками та споживачами вугілля та ін.
  2. Необхідно продовжити роздержавлення вугільної промисловості шляхом приватизації або передачі в концесію чи оренду державних вугледобувних підприємств. При цьому слід відмовитися від “кампанійщини” і здійснювати ці процеси в міру попиту, удосконаливши існуючу нормативно-правову базу.

Водночас слід сприяти  поширенню накопиченого певного позитивного досвіду спільної розробки вугільних родовищ державними і приватними підприємствами, а також інших форм державно-приватного партнерства.

  1. Недержавний сектор вугільної промисловості, який загалом успішно функціонує у ринковому середовищі, не потребує термінового і кардинального реформування. Разом з тим слід вжити рішучих заходів щодо припинення або легалізації несанкціонованого видобування вугілля з так званих “копанок”.
  2. У сфері техніко-технологічної модернізації вугільної промисловості треба не тільки впроваджувати існуючу сучасну високопродуктивну техніку і передові технології, але й працювати над створенням і використанням принципово нових засобів виймання вугілля в унікальних за складністю умовах українських родовищ, що з часом можуть бути затребуваними й на світовому ринку. Слід розглянути питання щодо створення спільного, за участі держави та приватного бізнесу на умовах державно-приватного партнерства, інноваційного (венчурного) фонду з відповідними механізмами комерціалізації наукво-технічних розробок.
  3. Радикальна модернізація вугільної промисловості буде пов’язана, безумовно, зі значним скороченням зайнятого в галузі персоналу. Необхідно удосконалити діюче законодавство щодо соціального захисту працівників, що вивільняються, з урахуванням досвіду Німеччини, Великобританії, Польщі, та розробити і реалізувати дієві заходи щодо створення нових робочих місць у депресивних шахтарських регіонах з використанням державних і приватних інвестиційних ресурсів.
  4. Визначаючи вугільну промисловість суттєвим чинником енергетичної безпеки країни, треба однак відмовитися від ще поширеної серед фахівців орієнтації на максимальне забезпечення вітчизняної економіки власним вугіллям, віддавши пріоритет досягненню беззбитковості вугільної галузі. Імпорт якісного і за прийнятною ціною вугілля, який вже й зараз становить відчутну частку паливно-енергетичного балансу, має стати суттєвою складовою енергетичної політики, для чого слід розвивати відповідну інфраструктуру (глибоководні порти, тощо).
  5. Прискореному й успішному здійсненню радикальної та багатопланової модернізації паливно-енергетичного комплексу і в тому числі вугільної промисловості України могла би суттєво посприяти матеріальна й інтелектуальна допомога європейської спільноти. Конкретні сфери та форми такої допомоги мають бути визначені в процесі розробки відповідної програми.
  6. Реальними видаються такі орієнтовні терміни виконання основних заходів щодо відновлення та модернізації вугільної промисловості:

1) відновлення зруйнованих і пошкоджених шахт – 2015 — 2017рр.;

2) впровадження тимчасового порядку державної фінансової підтримки підприємств-споживачів вугільної продукції, придбаної за ціною, вищою за ринкову, у підприємств-виробників цієї продукції, розташованих на території, що зараз не контролюється українською владою, — 2015р.;

3) поетапне (спочатку в частині вугільної галузі, що зараз підпорядкована   українській   владі,   а   потім  у всій    галузі)  впровадження

удосконаленої загальної системи державної підтримки (субсидування) вугледобувних підприємств – 2016 р.;

4) поетапне впровадження удосконаленої системи соціального захисту працівників, що вивільняються внаслідок реструктуризації та модернізації галузі, — 2016 р.;

5) реформування організаційно-економічної структури державного сектору галузі (корпоратизація вугледобувних підприємств, створення регіональних державних акціонерних вугільних компаній) – 2016 р.;

6) лібералізація вугільного ринку (перехід до укладення прямих контрактів між виробниками і споживачами вугільної продукції, впровадження біржової, аукціонної торгівлі вугіллям) -2016 р.;

7) створення галузевого інноваційно-венчурного фонду за участю державного та приватного бізнесу – 2017 р.;

8) реструктуризація галузі –

консервація збиткових шахт – до 2020 р.

ліквідація збиткових шахт – до 2025 р.;

9) приватизація, передача в концесію або оренду державних шахт – до 2025 р.;

10) припинення дотування (державної підтримки за собівартістю продукції) вугледобувних підприємств – до 2025 р.;

11) припинення усіх форм систематичного субсидування (державної фінансової підтримки) вугледобувних підприємств – 2025 р.

Для фінансування заходів щодо відновлення та модернізації вугледобувних, вуглезбагачувальних та інших підприємств вугільної промисловості України поряд з коштами вітчизняних інвесторів передбачається залучити кошти міжнародних донорів. Терміни виконання заходів мають індикативний характер і мають змінюватися відповідно до змінення військово-політичного стану в Донбасі.

Окрім впливу складного воєнно-політичного стану у Донбасі, фінансовий дисбаланс у традиційно збитковій вугільній промисловості України, як і раніше, не тільки зберігається, але й посилюється за рахунок таких основних факторів:

  • неухильного зростання, порівняно з попереднім роком, цін на матеріали та обладнання для вугледобувного виробництва;
  • відсутності коштів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції;
  • практичного припинення реформування в 2013-2014 роках державного сектора галузі;
  • недостатньо гнучкої експортно-імпортної політики щодо вугільної продукції.